Не оминули українські художники (П.Ковжун, А.Пронашко, Р.Сельський) авангардистського товариства «Artes», створеного 1929 р. за участю Г.Шренга, Л.Ліллє, О.Гана, О.Римера, Л.Тировича, С.Войцеховського, М.Райх (Сельської). Авангардизм «Artes» уміщував конструктивізм, пуризм, додаїзм, символізм, сюрреалізм. З ініціативи Я.Музики, П.Ковжуна, М.Осінчука у Львові (1930) виникла Асоціація незалежних українських митців (АНУМ; проіснувала до 1939). На виставках експонувались картини художників Галичини, митців, котрі жили за кордоном, а також твори художників з радянської України. На першій виставці навіть експонувалися твори французьких митців (П.Пікассо, А.Модільяні, М.Шагал, Ф.Леже та ін.), що визначило достатньо широкий погляд на мистецтво – від крайніх модерністів до представників реалістичного спрямування.[6; 9]

В 30-х роках існували організації – «Зарево» (гурток молодих українських художників, що вчилися або жили після закінчення Академії у Кракові), «Спокій» (об’єднання студентів Варшавської академії), «Руб» (учнів О.Новаківського). Серед вихованців школи О.Новаківського – С.Гординський, М.Мороз, Г.Смольський, С.Луцик, С.Зарицька та багато інших. Після Другої Світової війни деякі з них емігрують, зокрема С.Гординський, М.Мороз, С.Луцик. [9;232]

В цей час стає надзвичайно актуальною шевченківська тема. Художники часто звертаються до образу творчих сторінок його життя. Це чітко видно й в роботах В. Патика.

У післявоєнному українському малярстві побутовий жанр – життя і праця людей – стають найсуттєвішим завданням. Розмаїття побутових тем припадає на 1950-1960-ті роки XX століття.

Новий етап малярства як зазначає П.Мегик започаткувало молодше покоління художників, вихованців інституту. Це були 1980-ті роки – перед великими змінами. Їх об’єднувало критичне відношення до поширеної у Львові стихійної експресивної живописності, висока вимогливість пластичних засобів, особливо до малюнка, тяжіння до картини-роздуму, увага до психологічної виразності. Відбулося становлення нового типу художнього мислення, з новим розумінням картини драматичного змісту, гострим сюжетом і складним соціально-психологічним образом. Вони тяжіють до портрета, втілення думки про людину як творчу і діяльну особистість. Серед портретів З.Флінти – художник Роман Сельський, скульптор Еммануїл Мисько. Їхнє мистецтво було співзвучне з часом і мало великий вплив на творчість наступного покоління художників. [9;236]

Творчість Ростислава Глувка заслуговує особливої уваги. Вникнути в образ Глувка - художника вкрай непросто.

Ростислав Глувко переміщувався по видах творчої діяльності з такою ж природністю, як і по культурних традиціях, в яких шукав підпори своїм естетичним відчуттям. Він спробував себе у кераміці та текстилі, монументально-декоративному мистецтві. Його графічна практика обійняла десятки прикладних форм, а станкова та ілюстраційна ділянки відчутно доповнювали його поетико - філософську візію життя. Та й у самому малярстві, фактично, центральному виді художньої творчості Р.Глувка, співвідношення жанрів було доволі рухомим. [52;245]

Майстерно себе проявив в репертуарі засобів оформлення книжкових видань, афіш, запрошень, буклетів, листівок, грамофонних платівок тощо. Властиві Р.Глувку два методи: ручного виконання цілих сюжетно - віньєтних комплексів та топографіки. Успішним є дизайн платівок із записами концертів В.Луціва. Добором сцен й атрибутів, що означували українську культурну ідентичність, митець домігся сконцентрованого сематичного окреслення тем.

Поєднання ви рафіновано - рукотворного та типографічного випробувало себе у розробках афіші ювілейного концерту колективів «Гомін», «Орлик» та маестро В.Луціва, афіші виставки «Gregor Kruk: Sculpture and Related Drawings», книг «A Millenium of Christian Culture in Ukraine», «Ukraine and the Ukrainians», каталогів, запрошень тощо. Присутнє тут етнічно увиразнене й узагальнене – двоєдиність філософії мистецтва Ростислава Глувка, яка позначилась на усіх ділянках його творчої практики. [52;249]

Одну велику групу творів складають композиції, побудовані на натуральних враженнях автора. Тут і документальний малюнок, і постімпресіоністичні переспіви репортажних почерків, й імпровізації з формою, кольором, площиною.

За час відвідин Греції та Італії стало поштовхом на тематику композицій з метафоричним простором. У картинах «Грецьке село», «Грецький чернець», «Сардинська мати» (1980-ті рр., акрил знаходиться у збірці музею Історії Надвірнянщини). Р.Глувко асоціативно пов’язав різні культурно-історичні епохи.

У багатьох випадках живописець досягав унікальних пластичних ефектів, які кожного разу дивували новими розворотами його стилізаторської майстерності.

Козацький епос відрегульований іншими фонічними регістрами. Образна стилізація під українську народну думу обґрунтувала авторську свободу в свободу в сюжетно-знаковому наповненні простору композиції «Козак Мамай»(1986), знаходиться у збірці музею Історії Надвірнянщини. Героїчне та ліричне подекуди тут підноситься на щит сакральності. Таке розширення жанрових характеристик «мамаївського репертуару» – безсумнівно цікаве привнесення митця у відповідну традицію українського малярства.

Одним з представників української творчої еліти 1950-х років є Опанас Заливаха який з 1961 року переїздить у Івано-Франківськ, де творчий пошук привів його до гурту прогресивно настроєних людей, таких як Іван Дзюба, Іван Драч, Василь Симоненко, Микола Вінграновський та інші.

У своїх творах вдало передає настрій в середовищі, за допомогою кольору, лінії, що вдало передавало настрій тогочасного суспільства, де за працею пильно наглядали кагебісти. Це видно і з його «Автопортрета» (1981р.), подарованого В.Луціву.

Володимир Патик працює в різноманітних техніках: мозаїка, фреска, але найбільше схиляється до олійного живопису, пастелі, різноманітних графічних засобів. Головну формотворчу роль в мистецькій манері художника відіграє чистий колір, що підвищує емоційну активність картини і підкреслює декоративне вирішення композиції. Натхнення для творчості В.Патик черпає з народного мистецтва, та історії мистецтв.

У збірці музею м. Надвірної знаходиться дві роботи В.Патика «Бандурист», «Натюрморт».

Володимир Патик об’їздив усю Україну, побував у Прибалтиці, на Кольському півострові, оглянув Росію із заходу до сходу, а