1.1. Чоловічий англійський костюм кінця XVIII ст

У XVIII ст. аристократія всієї Європи наслідувала французькій придворній моді. Спочатку у віддалених від Франції країнах сильно відставали від „останнього писку моди”, але з 60-их років ХVIII ст., коли в Парижі почали періодично виходити модні журнали і гравюри, всі „новинки” стали появлятися і в інших країнах одночасно з Парижем. Німці, англійці, росіяни та інші народи вносили в одяг і „своє”, але це майже завжди виражалось тільки в деталях і не стосувалось основних форм костюма. Англійці вносили зміни згідно зі своїм строгим та стриманим стилем. Дорогу французьку тканину, мереживо та вишивку замінили на сукно та шерсть, найчастіше темних відтінків. Носили одяг майже без прикрас. Але траплялось і навпаки - французи запозичували зразки одягу північного сусіда, переосмислювали їх, придавали їм вишуканості та блиску. Простота і строгість, характерні для англійського костюма, знайшли у Франції благодатний грунт. Коли у Лондоні почав виходити журнал «Галерея моди», кольорові гравюри, які виконував німецький художник Ніколаус Гейделофф, зіграли помітну роль в розповсюдженні англійського стилю одягу. Тут все більше відчувалась схильність до стриманості. Наприкінці століття в Англії з’являються самостійні форми костюма: фрак і редингот. Вони запозичуються Францією, яка їх видозмінює. І вже звідси розходяться по світу [3, 225].

Життя англійських аристократів проходило в заміських поселеннях серед полів та лісів. Одяг був в основному простий і теплий, із шерсті, а не з шовку, набагато менше гриму і пудри в перуках. Такі заняття, як полювання, подорожування, читання книг, збирання гербаріїв прижились у суспільстві. Складний, рафінований, важкий в носінні одяг, модний при французькому дворі, був погано пристосований до умов англійського побуту.

Любов англійців до їзди верхи подарувала світу моди новий покрій сюртука – редингот, що випередив свій час і став прототипом чоловічого одягу ХІХ ст. Появляється також фрак. Ці форми запозичуються Францією, яка дещо видозмінює їх, і вже звідси розходяться по всьому світу [2, 17-18].

Французьке слово «redingote» походить від англійської назви верхнього одягу для їзди «riding-coat». Костюм відрізняється характеними ознаками: високий комір і пелерина, що захищала від дощу, прямі неширокі рукави на манжетах, вертикально розташовані кишені та подвійна застібка. Англійський чоловічий костюм для їзди верхи зазвичай шився із темного сукна. Проте траплялися зразки зі світлих тканин, прикрашені багатою вишивкою.

Редингот з прямокутним вирізом і широкими обшлагами, зручні замшеві штани, високі чоботи з жовтими відворотами; до цього добавлявся вплив військової уніформи і, не в останню чергу, нарядів приїжджаючих із Північної Америки пуритан і квакерів: їх спадаюче волосся і широкополі шляпи не могли залишатися непоміченими [3, 243].

У чоловічому костюмі вже з 60-х рр. з’являються форми одягу, що функціонально відповідали образу життя, роду діяльності. Це шерстяний чи сукняний фрак зі скошеними полами без прикрс і надмірної декоративності. Його покрій та силует не мають надто вузьких об’ємів, забезпечують достатню свободу руху. У ньому можна і їздити верхи, і ходити на полювання, що взавжди було улюбленою розвагою і заняттям. На основі фраку з’являються різноманітні форми верхнього одягу, теплого та зручного, тому що конструктивне вирішення це дозволяло..

Покрій чоловічогго костюма XVIII ст. вже відрізнявся складною конструктивністю, великою кількістю вертикальних ліній. Зокрема, пілочки фрака зміщували в задній кут пройми, робили глибоку виточку по лінії талії (рис. 1). Бічний шов спинки круто вигинали від пройми до талії, значно розширюючи фрак до низу.

Рис.1: Конструктивне вирішення чоловічого фрака ХVIII ст..

По средньому шву спинки прогин на лінії талії зводили нанівець до лінії низу. Лінія борта також мала s-подібний прогин. Плечовий шов зміщували в сторону спинки, причому нижній його кут розміщувався приблизно на рівні лопаток. Завдяки оформленню ліній і розташуванню швів створювали вигнутий, вигадливий силует, вузькі покаті плечі, модні в костюмі XVIII ст. Вузького об’єму рукава досягали за допомогою більшого прогину ліктьового та переднього швів. Відсутність перекату на верхній половинці рукава стабілізувало отриману форму [4].

Наприклад, редингот спочатку був вбранням вершників, а згодом – повсякденний верхній одяг. Короткий жилет замінює декоративний довгий камзол, а гетри із штрипками на гудзиках із цупкої тканини чи тонкої шкіри — непрактичні білі панчохи. Із 70-х рр. входять в моду жокейські чоботи, які носять з фраками. Вони вузькі й високі (майже до колін) із чорної шкіри зі світло-коричневими відворотами. Таким чином, вперше в історії костюма англійська острівна країна почала виявляти стійкий вплив на моду і на материку. У кінці XVIII ст. в буржуазній промисловій Англії остаточно переміг англійський національний стиль в костюмі, який зародився ще в XVII ст. Завдяки зручності, практичності, елегантним у своїй простоті й строгості формам англійський костюм у 70-і рр. підкорює собі європейську моду. Він стає основним типом міського костюма у всіх західноєвропейських країнах, і в тому числі у Франції. Риси англійської моди, строгої та доцільної, хоча і набували у французькому костюмі кокетливість та вигадливість, проте і надалі направляли головну лінію розвитку західноєвропейського чоловічого костюма.

Французький чоловічий костюм на той час складався з білизни, камзола, жюстокора і кюлотів. У першій половині століття сорочка пишно оздоблюється мереживом на манжетах і високих жабо. Нашийні хустинки з білого полотна чи батиста туго бинтують шию, а поверх них франти пов’язували чорну шовкову стрічку. Мереживо застосовували тільки тонке, легке з прозорим ажурним