Реферат - Культура Древнього Єгипту
30

уособлює геометрію і всі науки, засновані на ній, і от чому ібіс присвячений Тоту, богу божественного розуму. В обов'язки цього бога входило спостереження і визначення тієї висоти, до якої повинний був підніматися Ніл в ім'я розливам, отчого залежала родючість у Єгипті і разом з тим і існування його мешканців. ­­На одному з барельєфів у храмі міста Філ зображений жрець або важлива особа, що прохає богів про благополучний розлив Нілу. На цьому барельєфі бог Той зображений з головою ібіса, він тримає в одній руці зубцювату лінійку - символ розливу Нілу, а в іншій - очерет, яким збирається відзначити підйом води. Іноді ж Той зображувався в образі мавпи павіана, що пише на табличках. Єгиптяни вірили в безсмертя душі; це була з незапам'ятних часів головна доктрина єгипетської релігії. Завдяки їй установилися усі своєрідні похоронні обряди і звичаї, а також і всі емблеми , що зображувалися на трунах і надгробних пам'ятниках. Це була епоха зведення великих пірамід, епоха додавання основних видів давньоєгипетського мистецтва, його стилістичних особливостей. Головною з них була система композиційних і іконографічних правил, що одержали назву “канон”. У давньоєгипетському мистецтві канони не мінялися протягом багатьох сторіч. Піраміди і храми споруджувалися як усипальниці. У гробниці поміщали портретні статуї як нетлінних двійників покійних, притулків для їхніх безсмертних душ - “ка”. Усередині стіни гробниці рясно прикрашалися розписами і рельєфами, що прославляли власників і розповідали про їхні подвиги в житті. ­­­Безсмертя було обіцяно тим душам, яких Осіріс, верховний суддя, визнає праведними. Ці душі повинні були повернутися в їхню тілесну оболонку й оживити її новим життям, не знаючим смерті. Душі ж грішних піддавалися вторинній смерті, за якою йшло небуття. Уся ця доктрина про безсмертя душі ясно викладена в єгипетському похоронному требнику. Ця священна книга, що повинна була знаходитися в кожній труні, складалася з гімнів, молитов і різних похоронних обрядів. Глава друга цієї книги вся присвячена життю, що починається після смерті, а глава сорок четверта ясно і виразно говорить про те, що це нове життя буде безсмертне. Цей принцип разом із санітарними мірами, обумовленими кліматичними вимогами країни, увів звичай бальзамування тіла для збереження його від розкладання і псування, чи ж для того, як говорить текст требника, «щоб душа могла знову з'єднатися зі своїм тілом». На одному надгробному пам'ятнику у виді стовпа (стела) у Булакскім музеї померлий, ставши перед Верховним Суддею, говорить наступне, як говорить напис: «Я прив'язаний до бога моєю любов'ю, я нагодував голодуючого, подав води прагнучому, одяг позбавленого одягу і дав притулок безпритульному». Ці слова, у яких виражене прагнення до вищої моральної досконалості, є на цьому пам'ятнику не випадковим одиничним явищем, говорить Маріетт, а зустрічаються дуже часто на надгробних пам'ятниках, так що їх можна вважати звичайною повсякденною молитвою. Бог Той зображувався завжди в сценах суду над душами і зустрічається дуже часто на надгробних пам'ятниках. Він часто зображувався з богинею Пахт чи Сехмет, богинею з левиною головою. Іноді вона зображувалася з головою кішки, тому що Пахт, богиня правосуддя, стає злісною левицею для грішників, для праведних же вона є такою же ласкавою, як кішка. Душа померлого з'являлася перед суддями, помічниками далекого Осіріса; вони її допитували; потім на вагах зважувалося все добро і зло, учинене цією душею, і бог Той записував рішення, а Осіріс виносив вирок. Іноді покарання полягало в тому, що душа повинна була втілитися в тіло якої-небудь нечистої тварини, наприклад у свиню, і священний човен відвозив цю душу вже в образі тварини на землю серед живучих. Потім для цієї душі разом із другою смертю наставало небуття, тому що, на думку єгиптян, безсмертя душі здобувалося чи втрачалося людиною згідно з її життям і поводженням на землі. Хоча Осіріс, Ісіда і Гор - головні єгипетські боги, але Мемфіс і Фіви, що були довгий час столицями двох окремих царств, мали особливих богів, що потім змішалися і з'єдналися в єгипетській міфології. Птах був головним богом Мемфіса; він звичайно зображувався у виді мумії з обголеною головою. Він називався богом «із красивим обличчям, богом, що додає нове життя чи нові форми». Птах є те божество, що забезпечило бога Ра, що створив Всесвіт, всіма елементами, з яких склався світ. Він часто зображується із символом воскресіння на голові - це скарабей, чи гнойовий жук, - і зневажає ногами крокодила, символ мороку. Амон є вищим божеством Фів; греки ототожнювали його з Юпітером. Він головний діяч у природі і головна причина, що змушує природу вічно відновлятися. Так як для Єгипту вищий прояв могутності цього бога полягав в розмноженні черід, то Амон найчастіше зображувався у вигляді барана, і от чому у Фівах до храмів, присвячених цьому богу, вели доріжки, прикрашені по обидва боки баранячими головами. Ця тварина була йому присвячена і - найчастіше її приносили йому в жертву. Коли Амон уособлював живлющу теплоту сонця , він називався Амон-Ра. Його дружина - богиня Мут - називалася царицею неба і володаркою ночі, вона ж була матір'ю висхідного сонця. Звичайний одяг Амона - коротка туніка, підперезана поясом, його головний убір - червона корона з двома великими чорними перами. Богиня Мут завжди зображувалася з подвійною короною (пшент) - емблемою панування над Верхнім і

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10