З середини 1990-х років вітчизняне мистецтво вступило у нову фазу свого розвитку, позначену розгалуженням ху-дожнього життя, підкресленою різноманітністю пошуків. Однією з провідних тенденцій часу стає не тільки залучен-ня українського мистецтва до світових художніх надбань, а й прагнення визначити його місце у загальному культурно-му процесі. Перед українським мистецтвом постало склад-не завдання: з нових позицій державотворення окреслити національний культурний простір, переоцінити його на-дбання, визначити в ньому плідні, життєздатні струмені.

Ставши на шлях демократичних перетворень, українсь-ке суспільство, культура і мистецтво залучилися до ринко-вих відносин. Це привело до змін у художньому житті з його приватними та громадськими інституціями, творчими, виробничими, виставковими структурами, позначилося на ідеологічних, світоглядних та особистісно-психологічних орієнтаціях. У мистецтво повернулися такі відкинуті ра-дянською системою цінності, як авторська позиція, творча індивідуальність, самобутнє бачення світу, несхожість ви-слову, вагомість та значущість власного світогляду. На ху-дожню сцену повернувся і глядач — одна з головних дійових осіб художнього процесу. Тепер уже не як безособовий, узагальнено-статистичний чинник, не як уособлення дер-жави чи ідеології, а як жива, активна особистість з власними смаками, уподобаннями, естетичними потребами, яка хоче вільно обирати в широкому просторі мистецтва те, що їй близьке й цікаве, яка росте і змінюється, а тому чекає змін і від мистецтва. Знайти свого глядача стає однією з го-ловних проблем художника. А це, у свою чергу, змушує ба-гатьох митців переосмислювати спрямування своєї твор-чості, визначати нові пріоритети, часто докорінно змінювати тематику, стиль, художню мову робіт.

Проте умови ринку, необхідність співіснувати з його за-конами висувають перед мистецтвом нові проблеми, спо-куси та загрози. "Дух часу", складна місія мистецтва в су-часній культурі далеко не тотожні "духові ринку". Потреба суспільства у мистецтві сьогодні, як і в попередні епохи, визначається тим особливим духовним змістом, у найширшому розумінні цього слова, який здатна відкрити людині тільки ця сфера творчості. Існування мистецтва на перетині культурних процесів та маркетингових стратегій, естетич-них тенденцій та ринкових законів не лише обумовлює вартість та значущість художнього твору, а й вимагає від митця усвідомлення свого місця в цих процесах, напруженої роботи та відповідальності. Перед мистецтвом постає склад-не завдання виокремлення таких духовно-естетичних вар-тостей, які б відповідали запитам сучасної людини, несли в собі плідні пропозиції національного культуротворення, могли увійти у широкий світ як конкурентоспроможні цінності.

Складність сучасних творчих шукань пов'язана ще й з тим, що саме на кінець XX ст. припадає новий злам культурно-мистецьких епох. На зміну постмодернізму, який визначав головну художню проблематику другої половини століття, з його тотальною ревізією минулого, плюраліз-мом, демократичністю, усуненням опозиції між масовою та елітарною культурою, активним залученням найширшого кола найрізноманітніших традицій, у середині 1990-х років приходить постпостмодернізм, пов'язаний з загальними процесами світової глобалізації, які все помітніше впли-вають на культуру, викликаючи прагнення скоріше підклю-чатися до них або беззастережно їм протистояти. Поши-рення нових засобів інформації (світова мережа інтернет), поява мистецтва нових медіа спричиняють виникнення інших естетико-світоглядних категорій і перетлумачення усталених мистецьких визначень, пропонують нові стосун-ки між художником, його твором та глядачем. А це, у свою чергу, докорінно переструктуровує художній процес, спри-яє переосмисленню ролі та місця його окремих складових і механізм поступу в цілому. Мистецтво усвідомлюється сьо-годні як багатошарова, рухлива, відкрита складова куль-тури, що акумулює в собі естетичні, соціальні, політичні, історичні, ідеологічні, психологічні й етичні струмені. Най-тісніше пов'язане з життям людини та суспільства, мистецт-во пропонує нові точки зору на світ, розширюючи людський досвід, втягуючи в царину художності інші, досі не естетизовані сфери людського буття та діяльності.

Не випадково чи не найголовнішою проблемою укра-їнського мистецтва стало самовизначення в тому перепле-тінні контекстів — світового і європейського, національно-го, пострадянського і ново-державницького, колоніального і постколоніального, модерністичного, постмодерністично-го і постпостмодерністичного, — яке й становить неповтор-ність сучасної вітчизняної культурної ситуації. Проте ця тема може розглядатися і конкретніше. Адже сучасний художник, як "вільний подорожній культури", може не тільки обирати місце проживання, переїжджаючи з країни в країну та несу-чи з собою в інший контекст образи своєї культури, а й ство-рювати в мистецтві власний, особливий простір, ідентифі-куючи його з різними епохами та культурами. Як визначає художник своє місце у сучасному мистецькому розмаїтті, як спрямовує свою творчість?

І тут мистецька проблематика навпрямки стикається з су-спільною та загальнокультурною. Адже саме необхідність ідентифікації стала головною проблемою для пострадянсь-ких країн, які після розпаду останньої світової імперії — СРСР здобули незалежність. Тема національного простору в його історичних, соціальних, суспільних, естетичних та ін-ших вимірах набуває нової актуальності, потребує не тіль-ки виокремлення, а й зіставлення з іншими культурами. Ця тема звучить особливо гостро для України, яка опинила-ся у складному становищі молодої держави з величезним, але майже не описаним і не засвоєним минулим, нащадка драматичного та сповненого суперечностей