і казок перегукуються з лубочними картинками майстрів XVIII—XIX ст. Завдяки спостережливості, дотепнос-ті, легкому гумору митець влучно передає характери людей.
Такого ж плану і його керамічні пласти — веселі, іронічні. Здається, він виконує їх легко, навіть жартома, та в них від-чутно міцну руку майстра, що пройшов академічну школу.
Період 90-х років був часом цікавих пошуків у керамо-пластиці в напрямку "ретрофольклоризму", коли професіо-нальні керамісти зверталися до спадщини народних митців. У композиціях Т. Левківа, У. Ярошевич, Я. Мотики, О. Без-палків, Т. Берези, П. Печорного, Л. Богинського, О. Олій-ника, А. Скорого, Л. Красюк, А. Ільїнського винахідливо використано ту чи іншу посудну форму як першооснову чи складову частину твору, образно-пластичного задуму. Форми миски, горщика, макітри, глечика — ті, що відпові-дають на рівні підсвідомості художньо-естетичним уявлен-ням кожного українця, в роботах митців перетворилися на мотиви та елементи конструювання антропоморфних чи геометричних композицій складної конфігурації, які ча-сом трансформувалися у систему символів і знаків. У цих тво-рах закладено концепції, що визначають структуру образ-ної побудови твору через призму асоціативного сприйнят-тя традиційних джерел.
Цікавою є зміна поняття "посудина", що поширюється нині на численні пластичні форми — від текучих, хвилепо-дібних до геометризованих, а часом і цілком атектонічних, конструктивно ніби й нелогічних. У предметах, які мають станково-виставковий характер, передусім вирішуються формообразні завдання. Функція посудини стає залишко-вою, ніби несуттєвий спомин про колишнє призначення.
У 90-х роках у "фольклорно-пластичному" напрямку пра-цюють київські склярі, що віддзеркалюється у хвилюючих композиціях І. Аполлонова, в сміливих умовно-фігуративних композиціях А. Балабіна, образний діапазон яких охоплює фольклорні, казково-міфічні, фантазійні мотиви; у віртуоз-них творах І. Зарицького, що нагадують потішні народні вироби; у неперевершених посудинах Л. Митяєвої з плав-ними лініями ліпного декору чи матового гравіювання.
Під впливом народного килимарства розвивається укра-їнський гобелен. Багато митців залишаються вірними народ-ним традиціям. У творчості І. та М. Литовченків, Л. Жоголь, М. Шнайдер-Сенюк, О. Машкевича, О. Владимирової, В. Прядки, Н. Саєнко, Н. Литовченко відчувається глибинне проникнення у джерела національної культури.
Площинне трактування майже абстрактних геометри-зованих природних мотивів, активність кольору, властиві народному декоративному живопису, є своєрідними риса-ми образно-пластичної мови М. Базак, О. Парути-Вітрук, О. Риботицької, які залишаються носіями народних традицій.
Вже у 80-х роках український гобелен відходить від натуроподібності, сюжетно-тематичних штампів-стереотипів з радянською емблематикою, набуває більш витонченої образної виразності, емоційно-настроєвого спрямування. Оригінальні композиції, різноманітна фактурна розробка, тонкі градації кольорів зумовлюють великий успіх українсь-кого гобелена на вітчизняних і зарубіжних виставках.
Глибоке осмислення надбань вітчизняного і світового мистецтва, поєднання національних традицій зі здобутками авангардних течій характерне для львівської школи худож-нього текстилю, яка заклала ґрунтовні підвалини для пере-важної більшості митців цієї галузі. Основою образотвор-чості львівського гобелена завжди було геометризоване начало у поєднанні зі складними абстрактно-формальни-ми побудовами. Митці нерідко звертаються до мотивів писанкарства, ліжникарства, хоча при цьому втрачають за-кладену в них семантику давніх символів. Традиційні сим-воли і знаки органічно існують в абстрактно-декоративних композиціях з їх активним ритмом і динамікою ліній, колір-них плям, утворюючи єдиний образний лад, що сприйма-ється гостросучасним. Такого плану роботи Н. Паук, М. Токар, О. Парути-Вітрук, О. Риботицької, Л. Квасниці-Амбіцької, О Бурак, 3. Шульги, В. Ганкевич (Львів), Б. Губаля (Івано-Франківськ), О. Левадного, О. Левад-ної (Полтава), Т. Ядчук-Богомазової (Луцьк), О. Ковача (Херсон).
Для майстрів вільного розпису на тканині взірцем зали-шаються народні художниці, чий геній визнано в усьому світі. Послідовницями М. Приймаченко є Г. Забашта, К. Білокур — Л. Жоголь, Г. Собачко-Шостак — В. Роєнко.
У поетичних, мажорних, майстерно виконаних творах з дерева, у просторовій пластиці талановитого митця В. Іва-нишина відчуваються традиції народного мистецтва і разом з тим вплив формальних пошуків модерністів XX ст. — таких, як X. Арп, X. Міро, К. Бранкузі, проте митець завжди відна-ходить свій шлях, свою образну мову. Жанр рельєфа з дере-ва, де різьба поєднується з живописом, значно активізується у 90-х роках. Використання кольору було характерним для безіменних народних майстрів, які розфарбовували різьб-лені скульптурки-ляльки. Активно використовувався колір у культовій скульптурі, де він мав і семантичне навантажен-ня. Цю традицію підтримує І. Стеф'юк, використовуючи і практику О. Архипенка, який перший увів розфарбовані площини у сучасну пластику, підсиливши виразність форми колірною інтерпретацією.
Одна з кращих представників українського постпостмо-дернізму Т. Бабак перетворила лозоплетіння — найдревніший вид народного мистецтва — на сучасне концептуальне мистецтво, що увібрало в себе національні архетипи. Вона чудово відчуває характер матеріалу, створюючи великі й малі за розмірами об'єкти. Умілі руки художниці народжу-ють фантазійні ландшафтні скульптури, які завжди хвилюють і дивують незвичними формами і потаємним змістом.
Творчість багатьох українських митців спрямовано на розкриття людської сутності сьогодення. Трансавангардна кераміка С. Пасічної, з характерною для цієї течії живо-писною зображальністю, несе в собі цілий комплекс смис-лових пластів, що об'єднують філософську проблематику з концептуальністю художніх об'єктів. Складність і насиче-ність образів досягається абстрактно-скульптурними полі-хромними побудовами, відстороненими від реального світу, оригінальними технологічними знахідками. Художниця — неодноразова учасниця і лауреат премій найпрестижніших всесвітніх конкурсів кераміки, зокрема "Золотої медалі Пре-зидента Республіки Італії" на 46-му Міжнародному бієна-ле кераміки у Фаенці. Найвищу нагороду — Гран-прі на 47-му Міжнародному бієнале кераміки у Фаенці, де брали участь 2287 робіт з 47 країн світу, С. Пасічна отримала за реалізацію поєднання техніки виконання з пошуками обра-зу, що виростають з народного духу землі.
Джерелом натхнення майстра живопису на фарфорі Б. Данилова, одного з яскравих представників постмодер-нізму в мистецтві України 90-х років, є естетика