Суспільне піднесення кінця 1980-х — початку 1990-х ро-ків знову привернуло увагу до народного мистецтва. В ньому, як і сторіччя тому, почали шукати витоки "національного сти-лю", абсолютизуючи значення фольклорних цінностей в укра-їнській культурі. Одночасно патріархальний світ українсь-кого села з його своєрідним побутом, обрядами і звичаями, з високою культурою ремесла та праці став темою для новіт-ніх мистецьких візій, додав свій досвід до світового напрямку "археологічного мистецтва". Народна творчість, селянська культура виступають сьогодні як царина збереження глибин-них буттєвих змістів, як синкретичний світ, де праця, побут, мистецтво й ритуал існують у нероздільній єдності, де у візе-рунках писанок проглядаються дофольклорні образи, а в де-корі глиняного горщика — оберти першого гончарного круга.

Патріархальні цінності селянської культури і нині збе-рігають надзвичайну принадність. У них оживає мрія про яс-ний і простий життєвий устрій, про визначеність і незмін-ність етичних засад та естетичних цінностей. У сучасній свідомості фольклорний світ найчастіше асоціюється з ча-сом дитинства, "золотим віком", який неможливо повернути. Така "ретроспективність" образного бачення певною мі-рою обумовлюється складними суперечностями культурної ситуації, де, з одного боку, все помітніше місце посідають духовні надбання XX ст., а з другого, — реалії життя та повсякденного існування залишаються далекими від рівня сучасної цивілізації. Канонічний, усталений світ фолькло-ру входить до неканонічного світу сучасного мистецтва, чекаючи нових прочитань, індивідуальних авторських інтерпретацій, особистого тлумачення, через які прадавня традиція стає частиною досвіду окремої людини.

Звернення до релігії, реконструкція старих та побудо-ва нових церков — помітна риса сучасності, пов'язана як із проблематикою культурного відродження, де вірність православній вірі історично виступала важливою прикме-тою національної ідентифікації, так і з новими демократич-ними принципами державного устрою, що гарантує гро-мадянам свободу віросповідання. Традиційне розгалуження християнських конфесій — православної, католицької, уніатської, протестантської, що існували в Україні за до-радянських часів поряд з мусульманською та іудейською релігіями, в останні десятиліття збагатилося новими віру-ваннями: західноєвропейськими (різні види протестантиз-му) та зовсім незвичними східними. Кожне вірування несе з собою духовно-філософські, світоглядні, етичні й естетич-ні настанови, які входять у сучасний художній простір, активно засвоюються образотворчістю.

Тема релігії в мистецтві має сьогодні кілька головних аспектів. З одного боку, помітне місце у художній практиці посідає оформлення храмів, в оздобленні яких беруть участь багато художників. Це актуалізує зацікавлення до традицій середньовічних ремесел, Давньої Русі, епохи бароко, модерну межі XIX—XX ст., академізму, вітчизняного іконопису. Одночасно нові, менш естетично канонізовані конфесії дають можливість реалізувати в оздобленні храмів новітні мистецькі пропозиції, підключаючи їх до релігійної проблематики. У пошуках національних духовних витоків мистецтво звертається і до дохристиянських, давньослов'янських вірувань, чиї боги, обряди, свята часто трак-туються як підґрунтя української культурної традиції.

З іншого боку, увагу художників привертають класичні для мистецтва, але свого часу заборонені радянською ідео-логією релігійні, зокрема біблійні та євангельські, сюжети і теми. їх прочитання сьогодні досить різнобічне: суто ілюст-ративне, що ретельно зображує ті чи інші священні сцени, або вільне, асоціативне, де традиційний сюжет є лише по-штовхом для авторського задуму. Різноманіттям відзнача-ються і пластична мова та стилістика творів — від традицій академізму до абстрактних рішень. Усталені персонажі, сю-жети, мотиви, композиції чи художні прийоми релігійного мистецтва виступають певними культурними кодами, що син-тезують духовно-естетичні риси тієї чи іншої доби, відкри-ваючи можливості для вільних творчих прочитань. Останні найчастіше визначаються прагненням знайти той позачасо-вий, вічний, незмінний погляд на світ, що окреслює його головні моральні константи, проглядає в глибині релігійних духовних шукань, якими б мовами вони не висловлювалися.

Тема українського національного простору традиційно вирішувалася через пейзаж, природу, міфологема якої скла-лася ще на межі XVIII—XIX ст. Саме тоді у суспільній свідо-мості Україна постала як "степова Еллада", "російська Італія", "слов'янська Авзонія", чия багата й пишна природа зосередила в собі національні естетичні та духовні візії. Пізніше шевченківські поезії, на зразок "Садок вишневий коло хати", закріпили національні образні виміри, уособ-ленням яких стала Центральна Україна. Двадцяте століття значно розширило українську географію, до неї додалися західні області України, Карпати, а потім і Крим. Це збага-тило новими барвами та рисами уявлення про вітчизняну природу, визначило різноманітність її образу. Таким чином, в українській культурі історія та географія постійно взаємо-обумовлювали одна одну, уточнюючи та коригуючи межі на-ціонального простору, в якому саме через природу, її міфо-логічне бачення розкривалися обшири національного буття.

З XIX ст. і донині значну роль в українському мистецтві відіграє пейзаж. Саме мотиви природи виступають носіями емоційних, психологічних, духовних переживань, через них висловлюються естетичні смаки та уподобання.

І хоча до поняття "природа" додалися урбаністичні мо-тиви, архітектурні пам'ятки, краєвид залишається у глядачів найулюбленішим жанром мистецтва. Зображення природи в живописі та графіці останнім часом доповнилося новіт-німи видами мистецтва: акціями у довкіллі, ленд-артом, "мистецтвом середовища", де усталені ознаки українського пейзажу — живописність, колірність, загадковість "гоголівських ночей", місячне сяйво "куїнджівських обріїв" — митці опрацьовують сучасними художніми засобами, виявляючи в реальній природі виразні образні мотиви.

Позитивний пафос природи, її роль як основи людсько-го існування в останні десятиліття набули нового змісту. Екологічні кризи, Чорнобильська катастрофа примусили по-іншому подивитися на довкілля, вітчизняний пейзаж, усвідомити їх залежність від діяльності людини та значення для її буття і духовної рівноваги.

У трактуванні природних мотивів виразніше звучать як драматичні, так і ностальгічні настрої, віддзеркалюючи стан сучасної цивілізації, що через природу оцінює свої втрати і життєві перспективи.

Чи не найскладнішою проблемою мистецтва сьогодні є інтерпретація сучасності, надання їй виразного образно-естетичного виміру.