Що розуміти під "сучасністю"? Політичні баталії, соціаль-ні катаклізми, зовнішні ознаки побуту, моду? Тим більше, що українське суспільство переживає нині складний перехід-ний етап, коли даються взнаки старі радянські реалії і зов-сім протилежні їм ринкові відносини, широкі міжнародні контакти і патріархальний сільський та провінційний побут. Соціологи констатують, що в українському суспільстві відбу-лося розшарування на домодерні, модерні та постмодерні верстви, кожна з яких додержується своїх життєвих цінностей. Та й уявлення про сучасність у світі є сьогодні досить розми-тим з огляду на різний рівень цивілізації та суспільно-культурних спрямувань. Можливо, саме через окреслення поняття "сучасність" та визначення спільних для країни пріоритетів і проходить головний напрямок суспільної ідентифікації?

Складність висвітлення теми сучасності в мистецтві поля-гає й у виборі засобів художнього описування реальності, тобто образної мови. Але яку з них можна назвати сучас-ною? Мову комп'ютерних технологій, що переносить мис-тецькі візії у віртуальний світ або просто надає авторському задумові нових формальних прикмет? Але й більш тради-ційні види мистецтва — живопис, скульптура, графіка, фото-графія, різні види художніх об'єктів не втрачають свого значення. Щоправда, вони настільки розширили й урізно-манітнили засоби висловлювання, "художню лексику", що вибір тієї чи іншої мови становить значну творчу проблему для художника.

І тут історико-культурне та художнє бачення сучасності часто не тотожні одне одному. Новий сучасний погляд на минуле чи на традиційні, усталені складові культури — ре-лігію та фольклор — здатний відкрити в них інший, досі не усвідомлений зміст. Але чи можна традиційною художньою мовою сказати нове слово про сьогодення? Чи не надають традиційні художні засоби сучасній темі певної "ретроспективності"? У цьому зв'язку сучасність у мистецтві найтісніше пов'язана з актуальністю творчих пропозицій, з умінням від-чути, побачити та передати головну напругу часу, що від-биває його соціальні, психологічні, естетичні, моральні та політичні суперечності, з умінням надати їм особистісного авторського виміру, перенести з безмежного простору су-часної культури у найбільш вразливий і складний простір людської душі. Адже всі суспільні зрушення, соціальні потря-сіння, екологічні катастрофи, процеси глобалізації чи націє-творення проходять крізь окрему людину, відбиваються на її житті, світогляді, психологічному стані, долі. Можливо, саме людина у вирі часу і є головним виразником сучасності?

"Мистецтво про мистецтво" — одна з давніх і, мабуть, найцікавіших тем для художника. В історію образотворчос-ті увійшли образи живописця за мольбертом, скульптора перед кам'яною брилою, графіка у граверній майстерні. Художники з давніх часів розмірковують над змістом і суттю своєї професії, над особливою природою мистецтва, що поєднує ремесло з вільним злетом духу. Двадцяте століття актуалізувало і розширило цю проблематику. Пошук нових художніх мов, нове бачення світу, життя людини та самого мистецтва не лише піднімали на поверхню старі традиції, забутих майстрів та твори, а й підтримували постійний діа-лог у мистецтві, де дискусії між окремими митцями, течіями, напрямками, концепціями стимулювали його розвиток. Так, авангардисти відкрили художню вартість іконопису, який прозоро проступає у супрематизмі К. Малевича, народна картинка стала темою для нових візій Д. Бурлюка, а бойчукісти залучили до українського художнього простору образ-ність проторенесансу. У другій половині минулого століття і самий досвід цих митців перетворився на традицію. Діалог з ними став однією з плідних творчих тем, до нього залуча-лися все нові й нові співрозмовники та опоненти. Кінець XX ст. розширив мистецький простір, урізноманітнив худож-ню діяльність, естетичні вартості, підключив нові матеріали та технології. У мистецтві окреслилися нові можливості та перспективи, але водночас постало питання про кордони мистецтва, сутність його категорій, визначень та ознак.

Не випадково художники все частіше замислюються над змістом таких понять, як "живописність" чи "картинність" у сучасному живописі, який, з одного боку, відсуває від себе не властиві йому літературність, сюжетність, зобра-жальність, з другого — перетворює картину на складний текст, перенасичуючи його історичними, художніми, філо-софськими алюзіями. Або "пластичність" у скульптурі, хоча в ній часом уже немає ні зображення, ні звичного матеріалу.

Проте наскрізною тенденцією XX ст. стало долання меж між окремими видами, стилями та напрямками, утворення нових синтетичних видів мистецтва, що існують на перетині традиційної образотворчості, нової візуальності, театру, кіно, музики. Мистецтво переоцінює свої естетичні вар-тості, замість класичної гармонії та краси зосереджуючись на виразності, оригінальності, своєрідності погляду і твор-чої позиції. Темою мистецтва все частіше стає самий худож-ній простір, що несе безмежні творчі можливості, змішує правду і вигадку, реальне і фантастичне, гру і дійсність, штучність і справжність. Може, тому такою привабливою залишається тема театру, акторства, гри, що перегукується з постійною зміною іміджів персонажів суспільної та політичної сцени, стає алегорією вічних людських при-страстей.

І все ж головною проблемою мистецтва сьогодні за-лишається зв'язок із життям, постійне уточнення свого місця і значення в сучасній культурі, де засоби масової інфор-мації та реклама все активніше "перетягують" на себе сус-пільні зацікавлення, змушуючи мистецтво знову й знову до-водити необхідність та важливість свого існування.

Декоративне мистецтво України: тенденції розвитку

В історію України 90-ті роки XX століття увійдуть як період утвердження нації, відродження національної культури. Мо-лода держава, незважаючи на невеликий досвід самостій-ності, славиться могутньою давньою культурою, багатими мистецькими традиціями. Важливою і невід'ємною часткою цієї культури є