До поезієї Велена Дебюссі звертався протягом всього свого творчого шляху.Він займає найбільше місце у вокальній ліриці композитора, для котрого Верлен передусім---ліричний поет, у віршах якого тонко поєднуються нюанси значення слів, музичні співзвуччя, відтінки кольорів.

У поезії Верлена вплив импресіоністичного методу забарвив його лірику в особливі тони.

Перша збірка Верлена “Сатурнічні поеми”(“Сатурналії”) певним чином нагадує твори парнасців, але частково; сам Верлен, вже тут співучий, гнучкий, музичний аж ніяк не сприймається як “безтрасна” картина зовнішнього світу.Елемент суб*єктивності, пов*язаний передусім з загальним відчуттям розірваності світу і свідомості, настроєм меланхолії дуже відчутний і у ранній збірці.

Для того щоб стати “наївним”, “щирим” в поезії Верлен відійшов від “епічної і героїчної традиції, залишив історичні сюжети, александрійський вірш заради незвіданих ритмів, що розкріпачують фантазію, заради вільної версифікації заради “нюансів” В “Поетичному мистецтві” він сформував програму імпресіонізму: “музики найперше”, “хай Нюанса, неоцінни дар, понад Кольором горує строгим ”, “красномовству шию поламай”. Але Верлен ніколи не ілюстрацією до догм якоїсь певної художньої школи, без особливих утруднень переливався у форми сусідніх методів, й це вияв особливості суб*єктивно-сенсуалістичного типу мистецтва, закріплюючи то своє об*єктивне начало, то розвиваючи суб*єктивне.Майже одночасно Верлен обновив реалістичну поезію, утвердив імпресіонізм і “створив трамплін символізму”, відступаючи при цьому від традиційно-романтичної і парнаської позицій.В той же час сам поет відмовився відносити себе до будь-якого літературного напрямку і навіть стверджував, що слово “символ” йому невідоме.Дійсно, його поезія ніколи не переносилась у недосяжну далечінь вічних істин.Образність його лірики живилася враженнями реального життя, забарвленими невловимими відчуттями, котрі створюють особливий нервовий ритм його поетичної мови.Слова і образи переповнюють віршову мову, набігають одне на одне, створюючи

легку неопредилим форму.Притаманне символізму обожнювання музики втілюється у Верлена в особливому звучанні його вірша, що ророть його майже недоступним для перекладу.Вірші звучать, переливаючись, і дзюркочучи, розмиваючи смислові зв*язки між словами, примушуючи іх зливатися в одну музичну стихію.Але за усієї зібкости музичної структури у них доже багато зримих, пластичних, зорових образів навколишнього світу.Говорячи про верленівську поезію часто порівнювали його сприйнняття з наївним сприйняттям дитини, яке не розчленовує видимий світ, а відчуває його цілісним, від чого він предстає ніби огорнутим таємничим маревом, що створює фон на якому окремі предмети втрачають свої обриси й ніби вібрують у променях світла.

Це саме ріднить його з живописом художників-імпресіоністів, які розвинули і культивавали прийом “розфокусованого” зору, коли враження одержується “розпущеною” зіницею, схоплюючи ближні й дальні плани одночасно, не фіксуючи око на якомусь певному предметі, але тонко дифіренціюючи градації кольору.Така форма проекційного зору давала можливісь сприймати природу як кольоровий килим, що легко лягає на площину картини.Дивлячись ніби поза кожний конкретний предмет імпресіоністи почали писати поза предметне середовище.Фон став не менш важливим, ніж самі предмети.Виникла можливість узгоджувати вже саме співвідношення кольорів.

Іноді Верлен ніби навмисно демонструє читачеві принципиімрпесіоністської зображальності.У вірші “Оманливе рваження” тричі з*являється миша: У сірих сутінках вона здається чорною, на чорному фоні вона не більш ніж маленька сіра грудочка, нарешті, в блакитних променях сходу, миша здається рожевим.Хіба ж це не імпресіоністична відсутність кольору як такого, а лише результату освітлення та кольорового фону.

З допмогою цих засобів Верлен малює “пейзажі суму”, “пейзажі душі”, як їх називає Андрєєв.Так у “Заходах сонця” меланхолія і природа зливаються в одному образі в єдиній метафорі.

У назві збірки”Романси без слів” (1874), що з*явилася після “Доброї пісні”---ціла програма імпресіоністської поезії, її найближчої мети--- музичності,її далеко идущего наслідку---“безсловесності”.Як це часто буває в імрпесіоністів “Романси без слів” змальовують пейзажі.Інші сюжети істричні, героїчні, сатиичні і т.д.знікли без сліду.Але самі пейзажі тут порівняно з “Доброю піснею” змінилися, ставши “пейзажами душі”, тому й збірка складається зі “співзвуччів” , емоційних замальовок, мелодій, що збираються з віршів, фрагментів, нарисів, мотивів, мелодій, складаючи разом поетичну симфонію.В цілому ні збірка ні вірші, що її утврюють не мають ані тем, ані осмислених сюжетів, ані логічного розвитку.Світ цього твору існує зараз, тут, і хоча у ньому і виникають певні мотиви з бельгійських, англійських споминів поета, теперешній час---- єдиний реальний час імпресіоністьської лірики Верлена.Він фіксує те, що в даний ммент народжує потік вражень.Так само одномірний і простір. Одномірність часу і простору ---наслідок того, що пейжаж є “пейзажем душі”, що спроможний намалювати її стани, де корон об*єктивного і суб*єктивного вже не непроникний,де він розмивається і утворюється злитість зовнішнього і внутрішнього у враженнях, у настрої у тому загаьному звуковому потоці, в котрому немає жодної можливості розчленувати і строго класифікувати складові.

Як от у цьому вірші:

Спадає тихо дощ на місто.

Артюр Рембо

Плачі в душі моій---

І плеще дощ над містом,

Яких томлінь напій

Пливе в душі моїй?

О, ніжні крапель звуки

В садах і по дахах!

Для серця, чаші скуки,

Дощу співучі звуки.

Ти, плачу без причин,

В душі меланхолійній!

Не стався зради чин---

Жалоба без причин.

О найгіркіше горе---

Не