і “Нова Україна” . Останній видавався у Празі визначними українськими діячами В. Винниченком і М. Шаповалом з 1922 року. Винниченко одразу зрозумів , що “Червоний шлях” це зброя , спрямована проти “Нової України ”, навіть звинуватив організаторів у запозиченні програми його журналу . В запалі письменник кидає різкі звинувачення редактору нового видання , тодішньому наркому освіти Г. Гринькові : ”Це маленький урядовець з тої боротьбістської мошки , що приладналась до московського меду ”, запроданець , холуй , зрадник і т. д. Між журналами точилась негласна боротьба за кращих письменників . Деякі віддавали перевагу емігрантському виданню. Але це не було виявом вільної конкуренції часописів , швидше – підневільного становища митців.
Велика заслуга “Червоного шляху” полягає в тому, що досить швидко йому вдалося стати центром формування літературних смаків : згуртувати навколо себе письменників досвідчених і початківців , представників еміграції західноукраїнських земель . Через журнал читач мав змогу познайомитись з творчістю “плужан” (С.Пилипенко , А. Понів , І. Сенченко, А. Головко), членів спілки пролетарських письменників «Гарт” (П. Тичина, М. Йогансен , І. Кулик , В. Сосюра, О. Досвітній ),”ланківців”(Г.Косинка, В. Підмогильний ,Б. Антоненко-Давидович , Є. Плужний,Т. Осьмачка ),”неокласиків”(М. Риильський, М. Зєров, П. Филипович, М. Драй-Хмара ),членів “Авангарду”(В. Поліщук, Л. Чернов-Малошийченко), футуристів (М. Семенко, Г. Шкурупій, О. Слісаренко).
Старше письменницьке покоління (С. Васильченко, П. Копельгородський, М. Черняхівський, Г. Хоткевич. Х. Алчевська, Н. Романович-Ткаченко) брало участь у формуванні “обличчя” журналу разом з початківцями (С. Крижанівський, П. Усенко, О.Влизько, Т.Масенко).До співпраці в “Червоному шляху” були запрошені ті з західноукраїнських письменників, які прихильно ставились до радянської України ( В.Стефаник, М.Черемшина, О.Кобилянська, А Чайковський, Н. Кобринська, М.Козоріс.); відомі майстри слова із світовим іменем (Мартін Андерсен-Нексе, Зденик Неєдли, Ептон Синклер); представники української міграції лівих поглядів( І.Крушельницький, М.Ірчан, А.Павлюк).
Причини співробітництва в журналі іноземних культурних діячів стають зрозумілішими, коли розглянути їх на фоні тісних контактів”Червоного шляху” з колективом видавництва”Космос”. Це Україно-Американське видавниче товариство було створене в 1922 році з метою поширення марксистської літератури українською мовою серед робітників Америки, Канади, далеких країн Європи. Одна з функцій видавництва полягала в популяризації харківського місячника. Починаючи з першого номера, пересилка журналу за кордон стала регулярною. "Червоний шлях” користувався значним попитом серед українців Америки, Канади, Німеччини. Його ціна зросла з 50 до 75 центів. Не минуло й року, як П.Ладан (відповідальний редактор “Космосу”) писав до Г.Гринька : “Журнал має на своєму рахунку біля восьми тисяч доларів. Будуть ще. Популярність росте”11 Лист П.Ладана до Г.Гринька \\ЦДАВО.-Ф.487.-Оп.1.-Стр.12.-Арк-40.
Заслуга “Космосу” не лише в популяризації й створенні реклами “Червоного шляху”. Особисто П.Ладан та інші співробітники доклали всіх зусиль, щоб забезпечити публікації на його сторінках популярних іноземних письменників, політиків, культурних діячів.
Більша частина цих публікацій припадає на 20-і роки . До них належать твори Георга Гайма , Ріхарда Демеля , Райнера Марії Рільке , Філіпа Супо , Артура Кестлера , Ліхтенштайна, Мартіна Нексе, Еміля Верхарна , Йогансена Бехера , Джона Дос-Пассоса та ін. Книга №2 журналу повністю присвячена Туреччині. Турецька поезія і проза представлена іменами Мехмеда Еміна, Ахмеда Хатіма, Суада Дервіша, Рахіка Халіда, Омара Сейф Еддіна . Опубліковані також статті, що торкались різних аспектів життя Туреччини – політичного, економічного, краєзнавчого:
А. Самайлович “Два місяці в Стамбулі”, В.Стамбулов
“Зелена Бруса”, “Успіхи і труднощі будування нової Туреччини”. Число журналу присвячувалось десятиріччю турецької революції під проводом М.Кемаля.
При допомозі видавництва “Космос” “Червоний шлях” відіграв значну роль у налагоджені міжнародних контактів, брав активну участь у встановленні зворотнього зв’язку між закордонними та українськими культурними діячами, письменниками.
Чимале місце у журнал посідала літературна критика, хоч постає вона явищем досить складним та неоднорідним. Глибокі філологічні концепції тут межують з поверховими галасливими маніфестами; учнівство протиставляється професіоналізму і досвідченості. Рух критичної думки представлено такими різними (з точки зору естетичних позицій і професійної майстерності) іменами, як Д. Загул і О.Білецький, М. Зеров і Я.Савченко, О.Дерошкевич та І. Лакиза.
Критичний відділ “Червоного шляху” мав досить хаотичний вигляд. “де тут, справді система? Де політичне докладне вивчення точних літературних питань? Де загальні огляди літератури потрібні до оглядів тов.Коряка? Чому це виглядає докраю випадковим, безсистемним, спарадичним?- так зливою риторичних запитань характеризує його Ф.Якубовський Див.: Якубовський Ф. «Червоний шлях» та «Життя і революція»\\ критика.-1928.-№ 1.-С.51..Його думка цілком збігається з думкою авторитетного вченого О.Дорошкевича, який писав з цього приводу: “критичний відділ поруч з красним письменством, дуже випадковий, дотого ж устаткований не так критичними, як історико- літературними матеріалами”. Загальний огляд критичних матеріалів дає змогу оцінити актуальність їх проблематики: журнал відгукувався на найгостріші питання, оперативно вміщуючи важливу й нову інформацію. Він надав свої сторінки діячам різних ідейно естетичних, стильових напрямків, охоче опублікував дискусійні матеріали, хоча не завжди уникав однозначності у постановці акцентів Дорошкевич О. . «Червоний шлях»\\ Пролетарська правда.- 1925.-№167- С.2 На початку 20-х років творча діяльність здійснювалась у світлі величезної соціальної катастрофи, що поставила під сумнів усі традиції і попередні здобутки людства. І хоч революція змістила деякі акценти культурного процесу, вона ще не могла істотно змінити психологію творчості, порвати з традиціями. Це був час незнищенних надій, нестримного оптимізму і безмежної віри.
А вже з другої половини 20-х років журнал починає визнавати періодичних політичних ударів. Перший припадає на кінець 1926 року, коли постановою ЦККП(б)У від 20-11-1926 року було усунуто