Близнюки – типологічна група посуду для перенесення їжі в поле, два невеликих горщики, з’єднані кільцем-ручкою. Значно рідше зустрічаються “трійнята” і “чвурнята”.

Ринки – невисокий посуд з пласким або ледь округлим дном на трьох, чотирьох ніжках, мають ручку-держак. Ринки використовувались для смаження шкварок, припрів тощо.

“Персневидний” посуд – типологічна група для зберігання і ношення міцних напоїв. До неї входять два типи: колач (куманець) і плесканка (баклага). Колач має бубликоподібну, порожнисту місткість, чотири ніжки, які утримують його у вертикальному стані, ворі міленьку шийку та два вушка по боках для протягування пасочка. Навіть без оздоблення силует і форма куманця вигідно вирізняються декоративністю. Плесканка – пласка циліндрична місткість з такими ж ліпними деталями, що й у куманця (ніжки, вушка, шийка з отвором та накривкою).

Банька – тип кулястого посуду з вузькою витягнутою шийкою і ручкою для ношення. Використовували для зберігання і транспортування вина, олії тощо. Залежно від призначення баньки бували різної величини та місткості.

Барильце – тип посуду, що за формою нагадує бондарний однойменний предмет для зберігання рідин. Зустрічається з широкою або вузькою шийкою, з ніжками або без них.

Флакон, пляшка – типологічна група циліндричного або призматичного посуду для рідини.

Горнята – типологічна група малих предметів для пиття рідини: води, молока, квасу, чаю, кави тощо. Залежно від форми розрізняють три типи: горнята (циліндричні), бокали (циліндрично-опуклі), чашки(сферичні).

Фігурний посуд – типологічна група декоративного посуду, місткість якого тепер рідко використовується. Найхарактерніші типи – півні, барани, леви, антропоморфні фігурки. Їх виготовляють технікою ліплення на основі точених форм: горщика, дзбанка, барильця, плесканки.

Культові та обрядові предмети – рід виробів художньої кераміки, пов’язаний з обладнанням культових споруд, застосовується у релігійних обрядах. До нього входять такі групи і типи предметів: канделябри, кадильниці, кропильниці, іконки, хрести, свічники.

Свічнки – типологічна група, що складається з двох типів: свічник одинарний і трійця. Трійці інколи прикрашували ліпною рельєфною пластикою на зразок аналогічних дерев’яних виробів.

Писанки – тип керамічних творів, які формою і розписом нагадують (моделюють) розписне яйце.

Іграшки – рід керамічних виробів, які відзначаються малим масштабом і функціонують як забавки для дітей. Відомі такі основні типологічні групи: тарахкальця, свищики, посуд і фігурки.

Посуд - типологічна група іграшок для дітей, наслідує найпоширеніші в побуті предмети – мисочки, тарілочки, горщики, глечики, горнята, близнята. Їх виточують на крузі й оздоблюють розписом.

Свищики - типологічна група іграшок, ліплених рукою, налічує кілька своєрідних типів: пташки, коники, ляльки, вершники, дитина в колисці, танець.

Фігурки - типологічна група іграшок, яка дублює деякі типи з попередньої групи, однак має най розгалуженішу номенклатуру типів пташок, тварин і людей.

Тарахкальця – тип іграшок у вигляді порожнистої кульки, в яку вміщують камінчики.

Прикраси – рід керамічних виробів, які не набули значного поширення. Його типи переважно повторюють відомі типи прикрас із дорогоцінних металів ікаміння: намисто, сережки, кліпси, брошки, кулони, ґудзики тощо.

Візерунки на найдавніших глиняних виробах як наукова проблема постали перед ученими ще наприкінці ХІХ ст., коли почалося активне опрацювання зібраних під час розкопок предметів. Публікації археологів зацікавили етнографів та мистецтвознавців, бо в них розглядалися особливості давніх візерунків, що сприймалися як певні світоглядні елементи тодішніх уявлень про систему світу.

На глиняних предметах, що походять з ранніх етапів розвитку багатьох землеробських культур, переважали візерунки геометричного характеру. Головна роль належала крапці та лінії, з яких утворювалися складніші узори. Розглядаються також зигзаг, меандр, ромб, “шахівницевий взір”, трикутник, сітка, хрест, спіраль, “сосонка”, позначені таємничою інформацією, про яку можемо лише здогадуватися.

Візерунки VІІІ–ІХ ст. складають різноманітні сполучення ліній, зигзагів, кривульок, насічок чи пальцевих ямок на вінцях (В.Петрашенко). Керамічний посуд часів Київської Русі здебільшого зі смужками, кривульками, зигзагами тощо, а на предметах кружальної кераміки ХІІ–ХІІІ ст. – групи заглиблених ліній, гачків чи поєднання смуг горизонтальних ліній з кривульками тощо.

Пластичні елементи на глиняних виробах характерні здебільшого для епохи міді, рідше – бронзи і заліза. Їх умовно можна поділити на кілька типів: 1) валикоподібні; 2) соскоподібні; 3) округлі (так звані “гудзики” чи “перлинки”); 4) вушкоподібні (“псевдовушка”); 5) конусоподібні; 6) у вигляді скульптурних зображень тварин. Пластичні елементи у вигляді валиків були властиві уже глиняним пам’яткам ранньонеолітичної буго-дністровської культури (друга пол. VІ – поч. ІV тис. до н.е.), а одинарні чи подвійні виступи зафіксовано на виробах культури лінійно-стрічкової кераміки (кін. V–перша пол. ІV тис. до н.е.).

Розглядаються вироби з різними опуклостями та рельєфними смугами, конічними чи конусоподібними наліпами на різних типологічних групах, а також пластичними елементами у вигляді вушок. Великою варіативністю відзначається поєднання вушок (до двадцяти) на пам’ятках пізнього Трипілля (ІV–ІІІ тис. до н.е.). Оригінальними пластичними вирішеннями вирізняються вироби середнього етапу цієї культури, свідченням чого є зооморфні чаші, посудини, краї вінець яких здебільшого мають наліпні головки бика чи барана.

ХVІ ст. характерне не лише значним культурним піднесенням, ростом ремісничого виробництва, торгівлі, цехового ремесла, новаціями формоутворення, а й змінами в декоруванні мистецьких виробів, де крім широкого використання в оздобленні глиняних виробів геометричних мотивів, спостерігається тенденція до переваги рослинних та зооморфних зображень.

Домінантними геометричними та солярними мотивами є лінії, кривульки, ромби, квадрати, зубці, насічки, пальцеві ямки, а також спіралі, “сосонки”, хрести, хрести в колі, розетки в колі, вихрові розетки.