Майстер має багату фантазію і бездоганно володіє широким арсеналом художніх засобів. Кожен новий твір – справжня творча знахідка. Мистець шукає нові композиційні рішення, цікаві пластичні форми для створення оригінальних художніх творів.

Іван Архипович Білик належав до тих майстрів, які володіють умінням яскраво передавати психологію створюваних ним образів, а тому його скульптурні декоративні твори щоразу набували нових рис. Гордість і доброзичливість, пихатість і відчай, радість і смуток – такими ознаками позначав свої зооморфні посудні скульптури (коні, леви) талановитий мистець. Твори Івана Білика впізнаються без підпису – такий самобутній гончарський почерк мистця.

Василь Онуфрійович Омеляненко - заслужений майстер народної творчості України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка. Зооморфні барокові посудні скульптури майстра викликають загальне захоплення. На перший погляд, специфіка його роботи нічим не відрізняється від технології інших гончарів, послідовність виготовлення скульптур така сама: зроблені на крузі «тулубець», голова, ніжки з’єднуються і вкриваються однорідним рельєфним, наліпним декором. Однак, є й принципові відмінності. Передусім, впадають в око цілком «омеляненкові» пропорції скульптур. Якщо у фігурних посудинах старих майстрів голова лева чи барана була майже додатком до основного об’єму посудини, а параметри глиняних звірів Івана Білика в пропорціях наближалися до природних, то в бика, козла чи лева Василя Омеляненка голова, шия і груди, зливаючись в одне ціле, стають домінантами, тобто такими масивними, що вже невеликий тулуб сприймається як доповнення до них. Пошуки майстра спрямовуються на ускладнення й водночас на посилення виразності силуету тварин, позбавлених звіриної сутності, позначених глибоким психологізмом. Кожен твір майстра оригінальний за своїм образним змістом. У колекції музею-заповідника зберігаються 304 твори Василя Омеляненка.

В Опішному нині живе й працює відоме подружжя гончарів – Галина Сергіївна та Михайло Єгорович Китриші (Михайло Єгорович – член Національної спілки художників України, Заслужений майстер народної творчості України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка). Вдома подружжя має домашній музей власних керамічних виробів. З дитинства займався Михайло ліпленням свистунів. Згодом, перебравши ремісничі знання в батька, пішов працювати на Опішненський завод «Художній керамік». Там досконало опанував гончарну справу та найбільше йому подобалося ліплення декоративних посудних скульптур. Цей вибір захоплює його й донині, хоча виготовити може практично все з гончарського асортименту: посуд, іграшки, скульптури, прикраси. Дружина – Галина Сергіївна – за давньою традицією, оздоблює вироби свого чоловіка.

Високою майстерністю виготовлення прикметні майолікові вироби, створені подружжям васильківських керамістів Надії та Валерія Протор’євих (312 предметів). Митці стали своєрідними першовідкривачами у виготовленні сучасних майолікових сервізів ужиткового призначення на основі вмілого, новаторського використання традицій народного мистецтва. У фондах музею-заповідника зберігаються їхні вази, миски, настінні тарелі, сервізи, баклаги, декоративні скульптури тощо. Вироби Протор’євих мають виразні форми і лаконічний декор. Вони користувалися великою популярністю як в Україні, так і поза її межами.

Заслужений діяч мистецтв України, художник-кераміст із Василькова Михайло Денисенко по батьковій лінії – потомствений гончар, по материнській – з козаків. Для його творчості характерна органічна спорідненість з ідеями, темами й сюжетами національної культури, втіленими в народних піснях, прислів’ях, літературі. Художник усе життя залюбки створював різноманітні набори посуду, декоративні тарелі й миски.[8]

Властивості керамічного посуду

Науково доведено, що глина була одним із вирішальних факторів трансформації „неживої природи в живу”. Глина має надзвичайно важливу особливість: здатність зберігати і передавати енергію. За ранніми міфологічними традиціями багатьох народів світу глині відводиться важливе місце у творенні тіла першої людини з червоної або морської глини.

В житті наших пращурів глині належало чільне місце, вона була оточена ореолом святості і таємності, ототожнювалася із живою істотою, одухотворювалася. В народі вірили, що саме з цієї загальної субстанції Господь створив людину, землю, сонце і зорі. З глини не лише виготовляли посуд і споруджували будівлі, нею лікували, застосовували в обрядодіях. Магічні властивості глини зумовлені, передусім, її вібраційними характеристиками та показниками внутрішньої активності. Цілком природно, що володіти космічними першоелементами і стихіями: землею, глиною, водою, повітрям, вогнем під силу лише гончарю, який вважався всемогутнім божеством, чарівником, втіленням надприродних сил. Не випадково гончарі архаїчних суспільств вважалися жерцями й священнослужителями, посередниками між світами людей і богів, а їхні знаряддя праці – небесним даром. Гончарна піч вважалася горнилищем стихій, а гончарний круг символізував універсальну вселенську форму – коло. Відповідно і сама робота горн-чарів – „чарівників горну”, супроводжувалася обрядовими діями: від заготівлі глини, вибору часу роботи до канонів поводження із гончарським начинням та виробами. Глиняна річ, виготовлена із дотриманням ритуалів, набувала сакрального змісту, уподібнюючись світовим символам та образу самого майстра. У такому контексті гончарство виступало не просто ремеслом, а священним актом творчості.[9]  

Смак вина, налитого із глиняного посуду, годі порівняти із смаком вина, налитого із пляшки. Це все пов’язано із формою та матеріалом, з якого виготовлений цей посуд. Як відомо, перед подачею вина слід відкрити пляшку, щоб воно «подихало». Особливість глини як матеріалу у тому, що вона пропускає повітря. А особлива форма декоративного скульптурнрго посуду збільшує площу «дихання» напою. Тому, якщо вино перелити в куманець, то процес «дихання» напою відбувається набагато ефективніше. Переваги зберігання продуктів у глиняному посуді, у порівнянні з порцеляновим, фаянсовим чи кришталевим, незаперечні. Глиняний посуд, як відомо, має пористу структуру, тому зовні глечик завжди вологий, а температура всередині нього нижча від зовнішньої. Таким чином, він сам регулюює