Фацетний вітраж – вітраж, виконаний зі скла зі знятої по периметру скла фаскою (фацетом) або об'ємного, шліфованого і полірованого скла, що має огранювання. Щоб одержати широку фаску (це підсилює ефект від переломлення світла) потрібно більш товсте скло, що збільшує вагу вітража. Тому готові фацетові деталі збирають у більш міцну (латунну або мідну) оправу. Подібний вітраж краще розміщувати у міжкімнатних дверях, дверцятах меблів, тому що така оправа в стані витримати навантаження відкривання-закривання, а свинець у цьому випадку провисає. Золотавий відтінок мідної або латунної оправи надає речам дорогоцінний вид, залишаючись видимим не тільки на просвіт, але й у відбитому світлі, що особливо важливо для меблевих вітражів.

Комбінований вітраж – вітраж, що сполучає у собі кілька прийомів, наприклад: писаний медальйон і техніку мозаїчного набору, фацетне скління в якості фону. За минулих часів такі сполучення досягалися шляхом припасування вже готових, часто куплених вітражів під більш широкий віконний проріз, коли відсутні частини просто доставляли, надаючи цьому склінню вид орнаменту. Комбінований вітраж сьогодні дуже популярний: він дозволяє домогтися багатства фактур, оптичних ефектів, декоративної насиченості при створенні абстрактних композицій, при рішенні складних образних завдань, створенні атмосфери, побудованої на контрастах.

Кабошон – рельєфна фігурна вставка у вітражі, в основному прозора, часто пресована або відлита (молірована) у форму, зовнішнім виглядом нагадує краплю води або скляний ґудзик. Вітражний кабошон може бути півсферою або сплющеною півсферою з бортиком для кріплення в оправу, а також більш складної форми.

Травлення – техніка, заснована на здатності плавикової кислоти взаємодіяти з диоксидом кремнію (головним компонентом скла). При такій взаємодії з кислотою скло руйнується. Захисні трафарети дають можливість одержувати малюнок будь-якої складності й необхідної глибини.

Багатошарове травлення – травлення спеціальними сполуками в кілька шарів, що досягається поступовим протравлянням скла на різну глибину, поетапним зняттям захисного лаку або поступовим його нанесенням. Виходить більш об'ємний малюнок, навіть відчутний рельєф на склі, а не просто заматовка поверхні за трафаретом. Матовий трафаретний малюнок, виконаний в один прийом - найбільш простий спосіб травлення, який не потребує додаткового зняття або нанесення лаку, тому що повторно скло не труїться.

Оправа, протягання, шинка, профіль – професійні позначення оправи, у яку вставляються фігурні деталі (скла), що утворять вітраж. У класичному вітражі матеріалом для оправи є свинець. В XVI в. для виробництва свинцевого профілю придумали вальці, що підвищило якість роботи й значно прискорило процес створення вітражів. З тих пір оправа приймає свій профіль шляхом прокату через механічні вальці зі свинцевих виливків, відлитих заздалегідь у дерев'яну або металеву форму.

Чарочна плитка – декоративна деталь, що виготовляється спеціально для складання вітражу, у вигляді плоского кола з характерними радіальними нерівностями в склі, що утворюються від обертання в процесі виготовлення. Технологія виготовлення та сама, що й при виробництві чарочних плиток (п'ятаків) - круглої площини, на яку ставиться чарка. Зовні частина ноги чарки й деталь вітража майже не відрізняються.

Транспарант (транспарантне або транспарентне скло) – скло, що просвічується, прозорий живопис на склі, що сприймається на просвіт. Транспарантний живопис - це, як правило, живопис безвипалювальними сполуками, живопис масляної або темперної фарби, часто по матовому склу. Транспарантний живопис був популярний на зорі сплеску вітражного мистецтва в Росії в силу не дуже складної технології виконання (у порівнянні з живописом скляними фарбами з випалом).

Еркліз – декоративна вставка у вітраж у вигляді невеликої „краплі” з більш товстого скла з поверхнею у вигляді сколених граней. Такі вставки вирізьблюються зі скла, обточуються по шаблону, потім обтісуються спеціально заточеним інструментом. У сколеній поверхні сонячне світло особливо іскриться.

Кожен з окремо наведених прикладів засобами сучасних експериментальних технік декорування скла, можна використовувати при оздобленні й окремих скляних полотен. Так, за допомогою клеєвих кольорових паст, ультрафіолетового клею ерклізом чи чарочною плиткою можна оздобити дверні вставки зі скла, фасади меблів, дзеркал шаф-купе тощо.

Наводячи приклади декорування скла, слід згадати техніку ф`юзинг, в якій малюнок створюється шляхом спільного спікання різнобарвних шматочків скла або шляхом впікання в скло сторонніх елементів (наприклад, дроту).

Майстри та художники, що працюють зі склом, розрізняють три технології обробки скла [36; 254-260]:

«Гаряче» скло – придатне для обробки в печах при температурі понад 1100 С.

«Тепле» скло – для обробки в печах при температурі від 600 до 900 С.

«Холодне» скло – обробка при кімнатній температурі. Наприклад, виготовлення вітражного або кольорового скла, різьблення на склі та травлення.

І сьогодні залишається дискусійним питання, до якого виду належать роботи, коли скло формується пальником або форсункою – до категорій «теплого» чи «гарячого» скла. Спікання скла – процес поєднання кількох скляних елементів у печі. Якщо скло поступово нагрівати, воно стає дедалі м’якшим, а через деякий час, ніби розчиниться в іншому елементі – таким чином два види скла стають одним цілим [40;72]. Правильний підбір видів скла, температури нагрівання та охолодження дає в результаті ідеальний та дуже міцний скляний фрагмент. Спікання – це ще вигинання та формування скла при високій температурі печі.

Цей процес здійснюють кількома способами, найбільш розповсюджений з них – «формування» [9;