- метод художнього аналізу – системнй підхід у розв`язанні ряду завдань пов`язаних з художньою структурою виробів з художнього скла в інтер`єрі, його композиційної схеми, кольорового вирішення, стилістичної виразності та кінцевої реалізації у сфері просторового дизайну застосовуючи метод опису та фотофіксації.

Основним джерелом магістерського дослідження стали матеріали бібліотек: Івано-Франківської державної обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Івана-Франка, бібліотеки Івано-Франківського художнього музею, бібліотеки Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, бібліотек Львівської Академії Мистецтв, альбоми, збірники наукових праць, каталоги виставок, періодичні публікації, що висвітлюють питання художнього скла в інтер`єрі.

Розділ 1 ІСТОРИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ СКЛА

В ІНТЕР`ЄРІ

2.1. Скловиробництво у контексті розвитку цивілізації

Скло відоме людям уже близько 55 століть. Самі древні зразки виявлені в Єгипті. В Індії, Кореї, Японії знайдені скляні вироби, вік яких відноситься до 2000 року до н.е. Люди, які жили ще в бронзовому столітті, користувались натуральним склом - обсидіаном, виготовляли з нього різноманітний домашній посуд та необхідні інструменти. У музеях зберігаються зразки древніх ножів, паличок, бус та дзеркал із обсидіану (Рис.2.1).

Мистецтво виготовлення скла було відомо ще в Древньому Єгипті за 7 тис. років до нашої ери, про що свідчать знайдені археологами скляні бусинки й амулети – предмети прикрас і релігійного культу (Рис.2.2). Як будівельний матеріал скло стали застосовувати значно пізніше – на межі нашої ери, коли на зміну процесу плавлення й формування скла та гарячої скломаси в Сидоні в 50 р. до н.е. прийшла нова технологія – видування скла. Техніка склодувів удосконалювалася і через деякий час видуванням навчилися одержувати довгі циліндри, які після розкриття розпрямляли до плоского віконного скла. Єгиптяни, а також мешканці Месопотамії (Рис.2.3), вміли виготовляти скло ще 3000-4000 років до н.е. У Єгипті виробництво скла досягло найбільшого розквіту в 1550-1350 рр. до н.е., на ту пору центром скловиробів була столиця Єгипетської держави – Фіви [26; 194].

В Італію виробництво скла прийшло з Єгипту в І ст. до н.е. Починаючи з другої половини І-го століття нашої ери створюються скломайстерні у Римі, які згодом стають великим центром скловиробництва. Із Риму скловиробництво поширюється по всій Римській імперії. Утворюються численні скломайстерні в Іспанії (Рис.2.4), Галлії, Південній Британії, Західній Німеччині (Рис.2.5), на північному узбережжі Чорного моря, Східному Середземномор’ї (Рис.2.6) і на Русі.

В древні часи в Єгипті скляні вироби виготовляли пластичним формуванням із гарячої тягучої скломаси. Дуже рано стало відоме пресування скла. Значно пізніше була відкрита техніка його видування (Рис.2.7).

Скловиробництво зростало швидкими темпами у Венеції, в IX столітті вона конкурує з Константинополем, витісняючи візантійське скло з місцевого ринку. Особливо сильний поштовх до подальшого розвитку венеційське скловиробництво одержало у 1204 р., після взяття Константинополя хрестоносцями, в складі яких були і венеційці. Насильне переселення константинопольських скловиробників у Венецію зміцнили її особисте виробництво і послабили конкурента (Рис.2.8). Венеція стає всесвітнім центром скловиробництва і утримує свої позиції аж до XVI-XVII століття. Будучи найсильнішою морською державою Середземного моря, Венеція вела велику торгівлю з державами Ближнього Заходу і Сходу, значна частина доходу складалась від торгівлі склом. Венеційські скляні вироби відрізнялися різноманітністю та великою художньою цінністю [2; 119].

Техніка скловиробництва цього періоду відома по працям Г. Агриколи. Особливий інтерес для історії склоділля є праця флорентійського монаха Антоніо Нери, опублікована у 1612 р. у Флоренції.

В XVII столітті будуються перші склозаводи у Європі, в тому числі в 1635 р. перший завод в Росії (біля м. Воскресенська у містечку Духаніно) [6; 134-136]. Однак ще задовго до виникнення цього заводу, в Х-ХІ ст. у Києві було розвинуто виробництво скляних і емалевих прикрас. Ці вироби відрізнялися витонченістю та вишуканістю оздоблення і експортувались за кордон. Розкопки В.В. Хвойко переконливо доказують, що час виникнення скловиробництва на Русі - епоха перших київських князів (Рис.2.9). Приблизно через 30 років після побудови першого заводу почалось будівництво другого склозаводу в селі Ізмайлово під Москвою. Продукція цього заводу по якості перевищувала продукцію Духанінського заводу.

В XVIII ст. в Росії, а саме у передмістях Москви існує вже шість склозаводів. В 1752 р. було дано "позволение профессору Ломоносову завесть фабрику для делания разноцветных стекол, бисеру, стеклярусу и других галантерейних вещей с привилегиею на 30 лет". Ломоносов був першим вченим і засновником наукового скловиробництва. З моменту організації першої наукової хімічної лабораторії (1748 р.) М.В. Ломоносов вів інтенсивну дослідницьку роботу по хімії та технології скла. Дослідження М.В. Ломоносовим скла - є першими в історії науки і техніки скловиробництва, виконані по широко задуманому плану, ним зроблено дуже багато для популяризації скла як універсального матеріалу. Велику частину дослідів він присвятив кольоровому склу, вивчав поведінку забарвлювачів в відновлюваному та окислюючому середовищах. При вивченні умов отримання золотого рубіну М.В. Ломоносов поступово переходить від двокомпонентного скла до найбільш складного - шестикомпонентного. В 1751 р. відкрив секрет виготовлення золотого рубіну і зробив його. В цьому ж році, тобто за 130 р. до Шотта, ним вивчалась впливовість ртутних солей на колір скла. За 120 р. до Гаркурта Ломоносов вводить в скло магній і сурму. [32; 260-261] Славетні мозаїчні картини Ломоносова «Петро Великий» (Рис.2.10), виготовлені із "тягнутої мозаїки", тобто витягнутих штабів (паличок) чотирикутникового перерізу, нарізаних, а потім за визначеними розмірами закріплені на цементі. Незважаючи на те, що з часу виготовлення пройшло 246 років, мозаїка зберегла свіжість і яскравість кольорів.

Промислова революція привнесла безліч