Із XIII ст. центром скловиробництва стала Венеція, звідки по всьому світу поширили найтоншої роботи посудини, прикраси, туалетні дзеркала. Венеційські майстри, що володіли особливим секретом виробництва скла, жили в межах міста й не мали права залишити його під загрозою арешту. Однак незабаром у зв'язку із частими пожежами, що спалахували через їхню цілодобову роботу, всі майстерні перенесли на острів Мурано, що розташований неподалік.

Венеційські майстри з традиційного содового скла навчилися виготовляти чистіше і прозоріше скло – cristallo – кришталеве (Рис.2.17). Під назвою венеційського, або муранського воно цінувалося і цінується у всьому світі . Кожна річ із нього, чи то ваза, чи фужер – це справжній витвір мистецтва (Рис.2.18).

Крім того, венеційські майстри виготовляли опакове біле глушене скло, що імітувало дорогий китайський фарфор. Для цього вони вплавляли скляні нитки в масу й одержували "мереживний", візерунчатий виріб.

На початку XVII ст. в Англії для топлення скловарних печей почали використовувати вугілля замість дров, що дозволило збільшити температуру варіння скла й поліпшити його якість. Відтоді венеціанське скло витіснило винайдене в Англії свинцеве скло. Товсте, сяюче, із дзеркальною поверхнею, воно ідеально пасувало для різьблення глибокими гранями.

Однак незабаром пальму першості з виробництва художнього скла перехопила Чехія, а саме її область Богемія. Тут винайшли поташеве скло, в якому соду замінили на поташ (дров'яний попіл). Тому такий матеріал отримав назву лісового. Він відрізнявся від содового більшою міцністю і, крім того, дужче блищав. Майстри Богемії довели процес різьби по склу до досконалості.

Винайшли богемське скло майстри з Саксонії, які знайшли в Богемії кращі умови для своєї діяльності й перебиралися туди цілими артілями. Вони поєднали місцеві напрацювання зі своїми технологіями (Рис.2.19). Низька собівартість такої продукції при відмінній якості забезпечила богемському склу доступність і популярність як у домівках багачів, так і простих людей.

У Київській Русі після татаро-монгольскої навали скловиробництво обірвалося і відродилося лише за 200 років у виконанні майстрів-цеховиків Західної України. Поступово почав складатися і остаточно сформувався в епоху бароко тип українського художнього скла - гутне (гута - приміщення, де була розташована піч для варіння скла). Одна з його особливостей - це фігурний скляний посуд, зроблений у формі різних тварин. Особливо популярними були "пляшки-ведмеді", без яких не обходилося жодне свято. Асортимент гутної продукції поступово розширявся, її прикрашали емалями і гравіюванням. Та виготовлення цих виробів перейшло від майстерень до промислового виробництва [7; 127].

У Росії перший скляний завод (Духанінський) заснував швед Коет 1635 року неподалік Москви (Рис.2.20). Перший державний скляний завод з'явився 1668-го в селі Ізмайлово. Значний внесок у розвиток скловиробництва в Росії зробив Михайло Ломоносов, що відкрив 1753 року Усть-Рудицьку фабрику з виробництва кольорового скла [33; 62].

Масове виробництво скла почалося наприкінці XIX ст. з винаходом печі Сіменса-Мартена й заводським виготовленням соди. Тоді ж з'явилися перші машини для виробництва порожнистого скла. Упродовж усього сторіччя винаходили різні способи витягування стрічки - способи Ліббі-Овенса, Фурко, Піттсбурга. Змінювалася техніка виробництва матеріалу, що спричинило появу скла теплозахисного (теплопоглинаючого), світлорозсіювального, склопакетів, бронескла тощо. Виникло й багато різних технік художньої обробки скла, так що художні можливості цього матеріалу щороку розширяються.

Завершуюючи огляд історико-культурних особливостей застосування скла в інтер`єрі слід виокремити метод наступності та інтегративності у сфері розвитку такого ремесла як гутне мистецьке скло. Суспільні відносини різних народів, торгівля та промисли показали дійсний стан перходу ремесла від спільноти однієї до іншої. Разом з цим передавалась і традиція декорування, система зображуваного періодично зазнавала змін, а відтак – виріб набирав нової художньої якості. Скло трансформувалось від вжиткового предмету до монументального вітражу за критеріями зведення храмів середньовіччя. Скло поступово поширювалось як елемент вишуканої краси у формах люстер, прикрас, посуду та ін.

2.3. Найдавніші відомості про використання художнього скла на теренах України.

Вже за античної доби на укр. землі імпортовано скляні прикраси, а згодом і посуд з Греції та зі Сходу (Рис.2.22; Рис.2.23). Пізніше їх місце зайняли Рим, після – Візантія. Сліди місць скляної промисловості з ІІІ — IV cт.ст. виявлено при розкопах у Комарові. Перший розквіт скляної промисловості в Україні припадає на ХІ — ХІІІ ст.ст., коли виробництво скла, зокрема скляних прикрас, набрало масового характеру: скловиробні в Києві (близько і в Печерському монастирі), в Чернігові, ,   (Гутним склом на Галичині займалися ще в XII столітті. Тоді скло варили на дровах.) та ін [29; 147].

С.Моравський в архівах містечка Но-вий Санч (тепер Польща) здобув відомості про існування в 1493 р. на його околиці склоробного виробництва. Сюди під час навали також прибуло багато втікачів, серед яких могли бути й майстри-скловари. Такі осередки на землях Південної та Північно-Західної Русі, слід гадати, стали ба-зою, на якій розвинулося українське гутництво — перші склоробні мануфактури.

Спершу в виробництві мистецького скла застосовано техніку витягування та відливання, на переломі Х — ХІ ст.ст. опановано мистецтво видування, а згодом і рафінування маси дворазовим варінням, що давало чисте прозоре скло. Знайдені посудини Х — ХІІІ ст.ст. свідчать про наявність двох сортів виробів: дешевих з «простого», «зеленого» (пляшкового) або «лісного» скла і з високоцінованого «білого» або «кришталевого». Посуд того часу прикрашався накладними узорами зі скляних ниток і стрічок (однотонних або кольорових) у формі спіральних або хвилястих ліній, а також геометричного орнаменту.