Найулюбленішою фігурною посудиною українського народу є пляшка-ведмедик, форма якої на відміну від форм інших фігурних посудин, що відзначаються значною вільністю, більш-менш постійна (Рис.2.23). В усіх варіантах таких посудин ведмедик обов'язково стоїть на трьох опорах, двома лапами тримаючись за голову. Дуже ймовірно, що це один із проявів пережитків ведмежого культу ранньослов'янського часу. Скляна пляшка-ведмідь – необхідний атрибут старого сільського весілля.
Надзвичайною майстерністю виконання, вибагливістю форми відзначаються вази у вигляді кошичка, які найчастіше зустрічаємо серед волинських гутних виробів (Рис.2.24). Їм властива тонка декоративна обробка ліпним склом, яка іноді є самостійним засобом витворення форми. Тонкостінні вироби з пляшкового зеленого і рідше з безколірного скла нерідко розписувалися емалями. Для розпису вживалися густі, непрозорі фарби: молочно-біла, жовта, синя, коричнево-червона. Дуже поширеним був рослинний орнамент та в меншій мірі — тематичні зображення. Типовими є монохромний розпис білою фарбою і багатоколірні візерунки. Колористичне трактування квіток і листя відзначається деякою умовністю — іноді бачимо ромашку, намальовану зеленою фарбою, або ж червоні чи сині листя та стебла. Найбільш поширеним візерунком була симетрично розгалужена стеблина з однією або кількома квітками. Крім рослинних орнаментів зустрічаються зображення журавля і оленя. Серед сюжетних композицій на дзбанках найчастіше бачимо сцени вечірок, фехтування танців. На гранчастих пляшках збереглися зразки портретного живопису [22; 98].
Художня обробка скла засобом гранування та гравіровки мала на Україні обмежене поширення. Гранування спостерігаємо переважно на ніжках бокалів. Обриси гранованих деталей добре узгоджуються з плавними лініями тонкостінної видувної чаші. Вироби з «пів кришталів», кришталю або переплавного бою привізного кришталевого посуду гранувались «ямками» і «сложками», тобто круглими і овальними заглибленнями. З цих двох геометричних форм майстри створювали своєрідні орнаменти з квіток без стеблин типу соняшника або ромашки, які рівномірно заповнювали поверхню скла. Гравіроване скло вживалося переважно у шляхетському і поміщицькому побуті, тому в його оздобленні певна роль належить геральдичним мотивам. Про позолочену орнаментику українського скла доводиться говорити лише на підставі письмових даних. Ці оздоблення не закріплювалися випалюванням і швидко стиралися. Виготовляли також посуд, золоті і срібні прикраси на який наносились у процесі видування і тому були значно тривкіші. Центром такого виробництва було Вільхівське староство на Поділлі [14; 121]. Декоративна обробка багатьох пам'яток старого скла також вказує на те, для яких верств населення вони призначалися. Відомі, наприклад, вироби «з гербами архієрейськими», вензелями, коронами і написами, які побутували серед шляхтичів або козацької старшини. Посудом з квітковими візерунками, а також у вигляді тварин користувалися трудящі маси. Різноманітне оформлення скляних виробів, мотиви якого черпалися з навколишньої дійсності, багата, яскрава орнаментика скла свідчать про притаманне народові розуміння навколишньої краси.
Підсумовуючи вищесказане, вже на поч. XIX ст. в Україні налічувалось близько 40 гут, в яких працювало біля 1 робітників; їх було найбільше на Правобережжі, особливо на Волині, де було ще чимало деревного палива. Пересічно працювало на гуті 15 робітників. З сер. XIX ст. стара гутницька промисловість занепадає. Але вже у другій пол. XIX ст. відбувається процес концентрації скляної промисловості на капіталістичних основах. Напередодні першої світової війни на Правобережжі було 17 скляних заводів з продукцією на близько 2 млн. карб.; найбільші з них: Рокитянський, Романівський, Мірчанський. Під кінець XIX ст. почали виникати великі скляні заводи на Донбасі, які працювали на мінеральному паливі (у Лисичанському й Константинівці). 1913 Донбас давав уже 2/3 продукції українського скла. Кількість заводів в Україні 1913 була близько 40 (зокрема на Донбасі — 10, на Волині — 15). Загалом продукція українського скла становила 6,7 млн тонн. Таким чином слід зазначити, що високий приріст скловиробництва за обсягом промислово-обгрунтованих дій зуміло втриматись, створюючи новий базис для художньо-експериментального начала тандему художників та технологів – в подальшому нових цехів художнього виробництва.
РОЗДІЛ 3
ТИПОЛОГІЧНІ ТА ТЕХНОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОГО СКЛА У СУЧАСНОМУ ВІТЧИЗНЯНОМУ ІНТЕР`ЄРІ
3.1. Вітчизняні мануфактури виготовлення та обробки скла
Скляна промисловість (стара назва – гутництво) – галузь промисловості, що виробляє будівельно-технічне (віконне скло, скляні блоки й труби), тарне (пляшки, консервну й парфюмерну скляну тару тощо), хімічно-лабораторне та приладобудівне, господарсько-побутове (посуд, дзеркала тощо), електро-технічне і вакуумне, медичне, оптичне й інші види скла, скловолокно,