РОБОТА НА ТЕМУ:

ОСНОВНІ РИСИ

РОМАНТИЗМУ

Где приют для мира уготован?

Где найдет свободу человек?

Старый век грозой ознаменован,

И в крови родился новый век.

(Ф.Шиллер)

Термін “романтизм” першочергово застосовувався в літературі, головним чином романо-германських народів, а пізніше охопив музику та образотворче мистецтво. Це дозволило трактувати романтизм як переважно художній напрямок. Однак вже в 19ст. починають говорити про “романтичні тенденції” у філософії, “економічний романтизм”, “романтичні ілюзії” в соціалізмі, тобто трактувати його як загальнокультурний рух, а не лише напрямок чи стиль.

Те, що романтизм об‘єднував різноманітні явища, напрямки (прогресивний й реакційний, “епіко-міфологічний” та “лірико-іронічний”, національні форми романтизму і т.д.) – утруднює виділення в ньому сталого інваріантного ядра. Однак існують фундаментальні фактори цілісності романтизму, що знайшли відображення у спільності цого суттєвих ознак. Це передусім – спільність соціокультурної ситуації, спільність світосприйняття та світосвідомість.

Головна соціокультурна передумова цілісності романтизму складається в тому, що була наслідком Великої Французької буржуазної революції. Подібно до того, як революція ознаменувала корінний переворот в соціальному житті, романтизм позначає собою революцію в культурі.

Однак романтизм виник не на пустому місці. Він мав попередників в особі Руссо, який у століття Розуму заговорив про першочерговість чуттів, про своєрідність та неповторність кожної людини. В якості найважливіших джерел потрібно вказати також на філософію Фіхте з її абсолютизацією творчої свободи, й Шопенгауера з ідеєю сліпого, нерозумного бажання, що створює світ за своєю сваволею. Ці ідеі булицікавими та близькими романтикам, так само як шукання широкого кола музикантів, живописців, в творчості яких пробивалися паростки нового, відмінного від класицизму бачення світу та задач мистецтва (Жироде, Гро, Бетховен).

Розвиток романтизму — розпадається на три головні етапи: передромантизм кінця XVIII ст., романтизм першої половини XIX ст. і неоро-мантизм кінця XIX — початку XX ст. Головними представниками передромантизму в Англії були поети Джеймс Макферсон (1736-1796), автор відомої збірки поем “Твори Осіана, сина фінгала”; Томас Чаттертон (1752-1770), автор циклу віршів про життя Брістоля 15 ст., та представники так званого готичного романа – Горес Уолпол, Клара Рів, Уїльям Бекфорд, Метью Льюїс, Анна Редкліф. В англійському неоромантизмі провідними представниками були Роберт Стівенсон, Рейдер Хаггард, Джозеф Конрад і Артур Конан-Дойл. Походження терміна «романтизм» досить складне і в різні історичні епохи зміст цього терміна істотно змінювався . Сучасне розуміння сутності романтизму іде від трактування його в естетиці Гегеля.

Класики марксизму-ленінізму пов'язують природу й художні досягнення європейського романтизму кінця XVIII—початку XIX ст. з падінням феодалізму.

К. Маркс і Ф. Енгельс розглядали романтизм як вираження своєрідної реакції основних суспільних груповань на результати французької революції 1789—1794 років та ідеологію європейських просвітителів XVIII ст.

О. М. Горький писав, що романтизм як настрій є складним і завжди якоюсь мірою нечітким відображенням усіх відтінків, почу-вань та настроїв, що охоплюють суспільство у перехідні епохи, про-те головна його нота — це очікування чогось нового, тривога перед цим новим, поспішне, нервозне прагнення пізнати це нове. І далі О. М. Горький зазначав, що в романтизмі слід розрізняти два різко відмінні напрями: пасивний романтизм, який намагається або при-мирити людину з дійсністю, прикрашаючи ту, або ж відвернути від дійсності до безплідного заглиблення у свій внутрішній світ, до ду-мок про «фатальні загадки життя», про любов, про смерть, і актив-ний романтизм, який прагне посилити волю людини до жит-тя, пробудити в ній протест проти дійсності, проти будь-якого гніту її.

Таким чином, виходячи з однакового прагнення до вираження неприйняття довколишньої дійсності, реакційні романтики фактич-но відривалися від дійсності, протиставляючи їй ідеалізовані па-тріархальні відносини середньовіччя, тоді як прогресивні романти-ки, навпаки, усі свої надії покладали на майбутнє.

Незважаючи на виняткову складність та суперечливість, роман-тизм у цілому має ряд визначальних рис та ознак. Йому притаман-ні так звана світова скорбота, романтичні «два світи», підкресле-ний інтерес до внутрішнього світу людини, гротескно-сатиричне зо-браження дійсності та проникливе відтворення природи..

Романтична «світова скорбота» була одним з виражень глибо-кого розчарування в результатах французької революції і пов'яза-ного з нею Просвітництва. Відомо, що переважна більшість ідеоло-гів Просвітництва щиро вірила в близьке настання царства розуму та загального добробуту. Майбутнє буржуазне суспільство вимальо-вувалося їм у щонайрадужніших барвах . Результати ж французь-кої революції, що на неї покладалися такі величезні сподівання, цілковито перекреслили ілюзії просвітителів. Проповідуване ідеологами Просвітництва царство розуму, загального добробуту й миру обернулося на практиці нескінченними загарбницькими війнами, царством гендлярства, бездушності та егоїзму.

Саме тому розчарування романтиків набуло особливої гостроти, почало переростати у настрої цілковитої безнадії та глибокого відчаю - у «світову скорботу». Цей відчай підкріплювався втратою уявлень про перспективи суспільного розвитку: стан внут-рішнього бродіння та хаосу сприймався як закономірний для світу, а шляхи розвитку цього несталого світу - таємничими й непізна-ванними.

Відчуття «світової скорботи», в свою чергу, вело до романтич-ного відчуття двох світів - переконаності у цілковитому розладі мрії та реальності. У пошуках нових позитивних ідеалів романтики звертаються до історії та мистецтва, релігії і народної творчості, до природи та до екзотичних країн - до всього, що різко контрас-тує з безбарвністю та убозтвом сучасної дійсності.

Заперечуючи класицизм і просвітницький реалізм, їхню регла-ментацію та умоглядність, романтики прославляють самоцінність окремої людської особистості, її цілковиту внутрішню свободу. Від-штовхуючись-від Шекспіра, романтики розкривають дивовижну складність та суперечливість людської душі, її одвічну невичерп-ність. Заглибленість у внутрішній світ особистості, пильний інтерес до могутніх пристрастей та яскравих почуттів, до всього надзви-чайного, тяжіння до інтуїтивного та неусвідомленого