рух (танець, мова глухонімих, положення рук регулювальника), сприймаючий аналізатор – зоровий;

запах, сприймаючий аналізатор – органи нюху;

колір (світлофор, кольори як символи), сприймаючий аналізатор – зоровий;

форма (співвідношення опуклостей та впадин в алфавіті сліпих), сприймаючий аналізатор – тактильний, органи дотику;

предмет (ялинка як символ новорічних свят, обручка як символ одруженості), сприймаючий аналізатор – зоровий;

матеріал (золото як символ багатства, сталь як символ міцності), сприймаючий аналізатор – зоровий;

вчинок (заручини як символ обіцянки вступити у шлюб), сприймаючий аналізатор – переважно зоровий.

Семіотика, або семіологія (від semeion — знак, ознака) — наука, яка досліджує способи передачі інформації, властивості знаків та знакових систем в людському суспільстві (головним чином природні та штучні мови, а також деякі явища культури, системи міфів, ритуалів), природі (комунікація у тваринному світі) або в самій людині (зорове та слухове сприйняття тощо). Іншими словами, семіотика — це теорія знаків та знакових систем.

Основи цієї науки були закладені ще представниками античної та середньовічної філософської думки. Основні принципи семіотики у XIX ст. сформулював американський філософ Чарльз Сандерс Пірс. У ХХ ст. семіотика набула лінгвістичного ухилу під впливом ідей лінгвістів Фердинанда де Соссюра та Луї Ельмслева, та філософського ухилу під впливом ідей американського філософа Чарльза Морріса.

Виділяються три розділи семіотики:

синтактика (або синтаксис, від грец. syntaxis — побудова, порядок) — вивчає закономірності побудови знакових систем безвідносно до їх інтерпретації, тобто співвідношення знаків один з одним;

семантика (від грец. semantikos — те, що позначає) — вивчає відношення між знаком та його смислом;

прагматика (давньогрец. pragmatos — дія) — вивчає відношення знаків з їх відправниками, одержувачами та контекстом знакової діяльності.

У сучасній науці виділяють декілька напрямів семіотичних досліджень.

Перший напрямок — біологічна семіотика, або біосеміотика. Цей напрямок займається вивченням систем сигналізації (комунікації) тварин, включаючи нижчих тварин та комах, тобто досліджує системи, засновані на природних знаках, або знаках, так чи інакше важливих для існування самого організму, тобто біологічно суттєвих (біологічно релевантних). (Ч. Хоккетт, США; М. І. Жинкін, СРСР).

Другий напрямок — етносеміотика. Це найбільш широкий напрямок, який містить декілька течій, одна з яких орієнтується на антропологію та етнографію, тобто вивчення переважно примітивних спільнот (Е. Холл, США; К. Леві-Стросс, Франція); друга течія — на соціальну психологію та інженерну психологію, тобто вивчення високорозвинених спільнот (Ж. Маторе, Франція; А. Чапаніс та ін., США); третя течія — на історію філософії та літератури (Р. Барт, М. Фуко та ін., Франція).

Третій напрямок — лінгвосеміотика — орієнтується на вивчення природної мови з її стилістикою. Крім того, лінгвосеміотика досліджує інші суміжні знакові системи, які:

функціонують паралельно с мовою (наприклад, жести та міміка, що супроводжують мову);

компенсують мову (наприклад, виразна, стилістична інтонація; типографські шрифти);

видозмінюють її функції та її знаковий характер (наприклад, художня мова).

В останні роки у зв'язку із бурхливим розвитком моделювання природної мови і появою різних типів штучних мов (інформаційних, інформаційно-логічних, мов програмування тощо) розширився і об'єкт лінгвосеміотики.

Четвертий напрямок — абстрактна семіотика — вивчає лише найбільш загальні властивості та відношення, що характеризують знакові системи, незалежно від їх матеріального втілення (Р. Карнап за рубежем; В. Б. Бірюков, Д. П. Горський, А. А. Зинов'єв, В. В. Мартинов та ін., СРСР). В рамках цього напрямку створюється найбільш абстрактна, логіко-математична теорія знакових систем.

Логотип ( від грецького logos-слово, typos – відбиток). Походить це слово з поліграфії, найбільш уживані склади і слова утворювали спеціальні літери – логотипи – для ручного набору.

Поняття - логотип практично еквівалентно поняттю товарний знак. Різниця в тому, що товарний знак може бути просто геометричною фігурою, або іншим графічним символом. А логотип пов'язаний з словесними позначеннями. Створення логотипу це початок розробки фірмового стилю. Фірма може мати тільки один логотип.

Логотип – це особлива форма зображення словесного призначення. Це може бути позначення товару або послуг, а також назва фірми, підприємства, проекту.

Функція логотипу – це створення візуального словесного елементу, здатного лишити відбиток у свідомості і підсвідомості людини.

Саме таким логотип має бути:

Простим для сприйняття;

Лаконічним ( чіткість) добре запам’ятовуватись;

Унікальним ( для реєстрації);

Добре сприйматися в різноманітних розмірах ( від ручки до рекламного стенду).

Основні конструктивні вирішення.

Від правильного вибору конструктивного вирішення вибору залежить його міцність, формо тривкість і економічність.

Видами виробів, що являють собою об’єкти конструкторської документації, є деталі, складальні одиниці, комплекси і комплекти.

Деталь – це виріб, виготовлений з однорідного за назвою і маркою матеріалу без застосування складальних операцій.

Складальна одиниця – це виріб, складові частини якого з’єднуються між собою на підприємстві – виготовлювачі або безпосередньо у споживача.

Комплекс – це два і більше виробів взаємопов’язаного визначення, які не з’єднані на підприємстві – виготовлювачі складальними операціями, але призначені для виконання взаємопов’язаних експлуатаційних функцій.

Комплект – це два і більше виробів, які не з’єднані на підприємстві – виготовлювачі складальними операціями і призначені для виконання допоміжних функцій.

Загальні вимоги до конструктивних вирішень.

Вимоги до конструктивних вирішень – це система цільової розробки конструкції виробу, яка б забезпечувала його простоту, стійкість і міцність, технологічність і надійність в експлуатації. Вони включають:

урахування зовсім нових прогресивних конструкцій і структур;

забезпечення простоти вирішення конструктивної схеми виробу та його складових елементів, їх експлуатаційної міцності;

урахування взаємозв’язку використовуваних матеріалів і конструкцій, їх залежності при створенні форм виробів;

забезпечення варіантної гнучкості конструктивних вирішень, універсальності і взаємозамінюваності елементів, раціонального їх збільшення, широкого застосування методів агрегатування;

урахування комбінаторних поєднань і зєднань окремих елементів між собою, їх взаєморозташування в конструкції і забезпечення примусової послідовності монтажу;

забезпечення необхідної міцності при ударних, статичних і змінних навантаженнях, експлуатаційної надійності і довговічності.

Художнє конструювання – це творчий процес і метод