Миготять, пролітають знайомі картини, швидко минає час. І все ж ці короткі хвилини для Богдана Михайловича Волосянка стали просто необхідними. Приємно під однотонний гул мотора згадати, розкрасити в уяві все, що лягло незабутнім спогадом у пам’яті. А почалося все непросто. Тоді на репетиції приходили двадцять ентузіастів хорового співу. Підібралися люди, які дуже любили пісню: вчителі Микола Миколайович Павликівський та Іван Миколайович Цюцяк, прості робітники- брати Василь і Михайло Луканюки, бригадир тракторної бригади Микола Остап’як, ветфельдшер Михайло Андрусишин, завідуючий клубом Василь Шиптур.

Здавалося починати треба було б з теоретичної підготовки. Адже більшість співаків зовсім не мали поняття про нотну грамоту. Але маючи певний досвід роботи в хоровому мистецтві, Богдан Волосянко почав зі співу легких пісень: « Ой гаю, гаю» Леонтовича, « Ой пущу я кониченька» М.Лисенка. Покладався Богдан Михайлович на вроджену музикальність своїх хористів, розучував з ними голосові партії на слух. А коли перші пісні почали звучати більш менш рівно, починав заняття теоретичного характеру. Дикція, чистота інтонації, відчуття ансамблю – все це відкривало перед аматорами таємниці мистецтва хорового співу. Репетиції капели відбувалися у визначені дні й години. Перед початком занять, Богдан Михайлович старався виділяти 15-20 хвилин для розспіву, метою якого є насамперед закріплення музично-вокальних навиків. Талановитий керівник прагнув досягнути ансамблевої єдності, свідомого відчуття гармонійних сполучень, єдиної манери подачі звуку, правильного звукоутворення. Молодий диригент прагнув навчити хористів однотембровості голосових партій та інтонаційної чистоти. Перед тим, як почати розучування хорового твору, Б. Волосянко заздалегідь визначає аналізує його характер позначає для себе інтонаційно важливі місця, щоб згодом у процесі роботи більше працювати над ними, а також продумує інтерпретаційний план, форми і методи розучування. До розучування нового твору диригент підходить дуже професійно і відповідально. Маючи певний досвід роботи у хоровому мистецтві, Богдан Михайлович дуже прискіпливо і майстерно ставиться до роботи з хоровою капелою. Диригент завжди знайомить співаків з біографією композитора, докладно розповідає про час, коли твір був написаний, історію його створення, адже кожна пісня – це частина душі автора, частинка того часу, того періоду в який вона була написана. І щоб правильно і тонко передати пісню, потрібно відчути ті емоції, той стан у якому вона була створена. Тільки тоді пісня житиме і нестиме джерело енергії і наснаги, коли вона співається душею з передаванням всього внутрішнього світу автора. Знайомлячись із піснею, учасники творчого колективу мають змогу глибше збагнути зміст пісні, щоб звучала вона не механічно а натхненно, як справжній витвір мистецтва, який повинен запалити серця слухачів.

Під час репетицій, Богдан Михайлович Волосянко систематично виховує співаків та музикантів у художньо-творчому і професійному плані. Він працює над розвитком слухових даних, музичного мислення, творчої уваги, художнього смаку, чуття ритму і форми та ще багато інших питань доводиться вирішувати Богдану Михайловичу у процесі роботи з хористами. Свій творчий шлях хорова капела на чолі з Богданом Волосянком починали з пісень М. Леонтовича, а згодом, через деякий час, радчанський хор здобув популярність. У репертуарі хору появилися серйозні хорові твори, які під силу співакам високої музичної культури. Якщо твір складний за своєю фактурою, то Б. Михайлович вивчав його частинами, з кожною хоровою партією окремо. У цьому керівникові допомагали найбільш музично грамотні, досвідчені співаки. Диригент докладав чимало зусиль, щоб виробити у хористів правильне дихання, яке є основою співу, працює над витонченим нюансуванням, фразуванням. Велику увагу Богдан Волосянко у роботі над твором приділяє контрастній динаміці і чіткій дикції. Хоровий колектив працював над творами до тих пір, поки в результаті домагалися емоційного, насиченого, неповторного звучання.

«Хористи настільки любили мистецтво, що часто працювали ночами. Люди хотіли співати, всі мали свою основну роботу, але спів був їх невід’ємною частиною життя. І хоча українська пісня була в той час заборонена, люди їх дуже любили. Співали так, що були аншлаги в залі…» - згадував у розмові Богдан Волосянко.

Їздили з хором по селах, по районах, об’їздили всю область. Були у Львові, Чернівцях, Києві. За кордон нас не випускали. Ми були лише в Естонії та Москві- на ХХІІ з’їзді Компартії України, де виступали як переможці всеукраїнських конкурсів, - розповідав Богдан Михайлович.

У роботі капели завжди відчувався повний контакт диригента зі співаками. Волосянко ні на мить не випускав хористів з поля зору, підказував потрібні звуки і слова, наполегливо працював над кожним елементом вокально-хорової техніки. Колектив виправляв свої помилки у процесі співу, така методика дає можливість відчути всю красу твору, ще більше зосередити і мобілізувати співаків, поліпшити вокально-ансамблеве виховання