Один із солістів хорової капели, Богдан Дебенко, вирізнявся особливим тембром голосу, він давно співав у капелі. Богдан Михайлович бачив талант Богдана і намагався розвивати його, удосконалювати. Б. Дебенко працював викладачем Івано-Франківської дитячої музичної школи № 1, був керівником чоловічої хорової капели «Каменяр».

Одного разу, коли Богдан Дебенко на заключному концерті другого всеукраїнського конкурсу хорових колективів ім. М. Леонтовича виконав арію Андрія із опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», до нього підійшов член журі, Народний артист України, лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка М. Кречко і написав на програмці концерту такі слова: « Андрію – соловію Дебенку, співаку, який здивував своїм співом усе вельмишановне журі конкурсу ім. М. Леонтовича». Крім сольних партій, в репертуарі вокаліста-бандуриста, лірико-драматичного тенора були і інші твори, як « Ой попливи, вутко» та « Якби мені не тиночки» в обробці Ф. Жарка, «Ой не шуми, луже» в обробці М. Лисенка, «За байраком байрак» в обробці І. Стефанович, та інші. Значний вклад до творчого становлення капели вніс також соліст Михайло Турянський, бас-баритон з приємним тембром голосу, який теж працював викладачем Івано-Франківської дитячої музичної школи № 1. Навколо цього співака остаточно сформувалася басова група капели, вирівнялося та поліпшилося звучання партії. Як соліст, Михайло Туринський дуже вдало заспівував «Чуєш брате мій», «Ой зійшла зоря». У концертних програмах радчанського колективу з великим успіхом виконував Михайло Туринський пісні та романси « Очі волошкові» С. Сабадаша, «Ой не пугай пугаченьку» М. Лисенка, «Ой чого ж ти, дубе» К. Стеценка; жартівливі пісні «Казав мені батько», «Та орав мужик край дороги», «Удовицю я любив» М. Лисенка.

Богдан Дебенко та Михайло Туринський за багатогранну і плідну творчу роботу в капелі за пропозицією та рекомендацією Богдана Волосянка висуваються на звання Заслужений працівник культури України.

З плином часу, хорова капела с. Радчі ставала більш професійною і ще більш відомою. Її колектив оновлювався. Склад капели поповнювався молодими співаками. Але, як і раніше, ядро його становлять ветерани. Хорова капела стала «сімейною традицією» для деяких членів колективу. Батьки вели з собою своїх синів, братів. Чоловіча хорова капела с. Радчі, під керівництвом Богдана Волосянка зуміла на довгі роки поєднати, згуртувати серця людей, які жили любов’ю до пісні. Завдяки наполегливій і натхненній праці Богдана Михайловича і всього колективу, вони зуміли досягти значних висот, здобути успіх і славу. Завдяки хоровій капелі с. Радча, стало широко відомо за межами області. Один із жителів села, згадував, що маючи можливість бути на концерті хорової капели у Києві, дуже пишався тим, що є земляком такого талановитого колективу: «Мене спитали звідкіля цей хор, а я сказав що із села Радчі, Тисменицького району, Івано-Франківської області, тоді мене перепитали, чи з тієї Радчі де гарно співають, а я з великим піднесенням відповів, що з тієї самої Радчі, і відповідав я не без гордості не тільки за себе, а й за своїх земляків, що стали такими відомими і знаними далеко за межами області». За два роки плідної хорова капела, під керівництвом Б.Волосянка домоглася високих здобутків на мистецькій ниві, рік за роком зростав професіоналізм хористів, розвивався їхній талант.

У 1956 році хорова капела під керівництвом Богдана Волосянка поїхали на республіканський конкурс сільської самодіяльності, який відбувся в місті Києві. Виступивши на професійній сцені, аматорський хоровий колектив відчув справжню відповідальність за ту справу яку вони роблять, за свій рідний край, який мають велику честь представляти у Києві. Хорова капела виступила блискуче. Довго не затихали овації, хористи ще більше заряджалися ентузіазмом і натхненням. Вони зрозуміли що їхній спів – це не просто розвага, а справжнє мистецтво яке вимагає нових і нових звершень. На республіканському конкурсі, чоловічий хор с. Радчі, завоював ІІІ місце, а Міністерство культури присвоїло йому назву «Народна самодіяльна хорова капела». Серця хорової капели спалахували новим зарядом любові до музичного мистецтва, прагненням нових здобутків і перспектив. Богдан Волосянко теж був безмежно щасливий, адже його праця і талант були належно оцінені, але водночас він розумів що це тільки перший щабель до нових перемог, і що це визнання зобов’язує до ще більш серйознішої і наполегливішої праці з хоровою капелою.

Якщо перегортати програми концертів, які відбувалися у Львові, Києві, Москві, Талліні, на різноманітних конкурсах, з виступів на радіо і телебаченні, то перед очима пропливе ціла епоха співучого колективу, хронологія етапних для хору визначних біографічних дат. Зйомка на кіностудії ім. Довженка у стрічці « На крилах пісні» - один із щаблів у хронологічній послідовності зростання хорової капели.

1958 рік – для історії хорової капели села Радчі, став ще одним етапом у розвитку хорового мистецтва радчан.

Хорова капела ставала брендом шляхетного с. Радчі не тільки села, а й області. І коли у 1960 році, радчанці дістали диплом ІІІ ступеня на республіканському конкурсі академічних хорів, то вкотре розуміли велику відповідальність перед своїми краянами та прихильниками хорового мистецтва, за високий рівень якому вони мусять відповідати, нести його з гордістю і прагнути до удосконалення. Розумів і усвідомлював відповідальність керівник хорової капели. Богдан Волосянко здобув визнання серед поціновувачів музичного мистецтва, але він не зупинився на