Музикознавці писали, що радчанці – прекрасні, вирізняються оригінальною манерою виконання, що в колективі співають батьки й сини, цілі династії, що його керівник – кандидат медичних наук Богдан Волосянко – людина виняткових організаторських здібностей, що капела – це своєрідний університет культури для прикарпатського села. І перебільшення в словах музикознавців не було. Бо й справді хорова капела була колискою музичного мистецтва для кількох поколінь радчанських хористів. Батьки неодмінно приводили у капелу своїх синів, які «скуштували того меду» не могли відмовитися від чаруючого мистецтва милозвучної пісні. Саме Заслужена народна самодіяльна хорова капела України с. Радча була поштовхом для здобуття подальшої музичної освіти для багатьох її учасників, а також і для жителів цього співучого села. Зачаровані співом, радчанці поєднували свою долю чи долю своїх дітей саме з музикою. Дуже багато молоді вступало на навчання в музичне училище ім. Д Січинського і згодом закінчивши його ставали чудовими викладачами у музичних школах, хористмейстрами чи просто музикантами. Хорова капела виховала ціле покоління розумних, талановитих людей, які вміють бачити і чути красу навколишнього світу людей, які ніколи не поставлять матеріальні блага вище над духовним збагаченням. Виховані на українській пісні, яка пронизувала душу наскрізь, вчила добру, любові до рідного краю, культури, традицій, мови, це духовно багате покоління є джерелом збереження культури, духовності для майбутніх поколінь. В цьому величезна заслуга «батька» хорового колективу Б. М. Волосянка, який незважаючи на особисті проблеми, негаразди, не шкодуючи власного часу, сил, енергії, вкладав всю свою багату красою і талантом душу у розвиток музичного мистецтва, музичної культури. Його по праву можна вважати учителем, наставником цілого покоління поціновувачів музичного мистецтва. Напевно, не можна підібрати правильних слів для того, щоб описати те все добро, яке творив один земний чоловік для людей, які його оточували. Безкорисливий, світлий, доброзичливий, щирий, відвертий… Це далеко не повний перелік рис його характеру. Напевно не дарма обрав собі фах Б. Волосянко медика саме в галузі сердечної недостатності, адже вмів лікувати людське серце всебічно. Він відчував людський біль, проблеми і піснею загоював сердечні рани, дарував надію, віру і любов. Недарма кажуть в народі, що життя прожити – не поле перейти. На шляху у Б. М. Волосянка теж траплялося багато бур’янів, тернів, але він не тільки сам зумів їх виполоти з власного життя, а й вчив це робити і інших. Своїми піснями з хоровою капелою він показував людям, що життя – це випробування, і його потрібно пройти з гідністю, зберегти при цьому, красу і велич своєї душці. Світ – неповторний, кожна людина – це частинка цього безмежного світу, і для того щоб світ був прекрасним, світлим, чистим, теплим, ці частинки повинні нести в собі частоту і щирість душі, горіти яскравим світлом і осяювати ним навколо. Пісня, музика є цим яскравим променем, який очищає і запалює душу світлом добра і внутрішньої краси.

Цей світ безмежний

Хмарами повитий

Жагою злоби, неправди і оману,

У вічній томі занурившись повіки

Чекає на очищення туману

Цим світлом є, було, і буде

Одвічне почуття земне

Воно поборить зло повсюди

Народ любов’ю його зове.

А любов живе у пісні, в кожнім її слові, в кожнім звуці, в кожній ноті. Любов переливається з пісні у пісню, злітає у вись і повертається, щоб торкнутися людської душі, освітити її промінням добра і краси. Життя Богдана Волосянко – це безмежний океан любові, в якому купаються безліч пісень музичних обробок, якими він все своє життя чарував й чарує навколишній світ. До нього завжди горнулися люди, як до джерела повного