2 .2 Мистецько-творча та концертно-виконавська діяльність чоловічої хорової капели «СУРМА»

Яка б не гріла груди позолота –

Серед своїх найвищих нагород

Вважаю пісню, вигойдану в нотах,

Що заспівав її народ

(О.Білаш)

Минають роки, на зміну літу, приходить «бабине літо», приносить нові яскраві барви, нові враження і нові емоції. Людське життя, як розгорнута книга, здається, читаєш її, а сторінкам немає кінця, і за кожною прочитаною і прожитою, починається ще невідома, загадкова, незвідана. Новою світлою сторінкою у житті Б.М.Волосянка стало поєднання його долі з долею викладацького хору медичного інституту. Цей хор відігравав дуже важливу роль у житті талановитого Богдана Волосянка. Він був ніби колискою його таланту на шляху до формування його як майбутнього диригента. Ще молодим студентом медінституту доля звела його з мішаним хоровим колективом цього інституту, котрим керував Дмитро Котко. Саме ця людина стала поштовхом до формування диригентського мистецтва у талановитого лікаря і хориста. Бачачи хист, талант і темперамент молодого студента, Дмитро Котко навчав його азів диригентського мистецтва . спритний юнак ловив всі нюанси тієї науки, з часом почав допомагати Дмитру Котку у роботі з хором. Згодом, керівниками цього хору були Андрій Дувірак, Богдан Катамай, Богдан Роп’яник, а з 1955 р. – Богдан Волосянко. Чоловічий хор медиків проіснував з 1963 по 1975 рр. Потім занепав. Причиною занепаду викладацького хору було те, що ми взяли в свій музичний репертуар програму концерту «Ave Maria» Ф.Шуберта, - згадував Богдан Михайлович. Зі слів Б.Волосянка, можна зрозуміти, що цей твір не схвалив тодішній секретар парткому, який був обурений тим, що викладачі медичного інституту хочуть студентам «релігію читати». Ці непорозуміння з тодішньою владою слугували розпаду викладацького хору медичного інституту. В той час Б.Волосянко керував чоловічою хоровою капелою с.Радча Тисменицького району, Івано-Франківської області, яка була вже знаною не тільки в області, але й за межами Прикарпаття. Коли занепав викладацький хор медінституту, свій хист і своє вміння присвятив Б.Волосянко радчанській хоровій капелі, яка під його керівництвом здобувала все вищі і вищі висоти. Та час не стоїть на місці, а плине швидкоплинною рікою. Міняються покоління, змінюються погляди і міркування. Зі зміною влади у 90-х роках, почалися труднощі у радчанській зірковій капелі, натомість під впливом тодішніх політичних подій, високого піднесення інтелігенцією духу свободи і вільнодумства, ректор медінституту Євген Михайлович Нейко запропонував Б.М.Волосянку організувати, відродити викладацький хор. Хорова капела відродилася у новому поколінні студентської молоді та викладачів. Це був новий колектив, нові емоції. Це були люди, які любили пісню і володіли непоборним духом свободи. Репетиції відбувалися двічі на тиждень і зачудовані іванофранківці призупинялися біля центрального корпусу медінституту, звідки линула пісня. А виступи хорової капели – це вже було справжнє свято, свято особливе, піднесене, освячене урочистістю сцени і глядацькими оплесками. Напевно потрібні фантастична закоханість у пісню і величезний ентузіазм, щоб після занять зі студентами, після операцій і обходів у клініці приходити на репетиції, не знаючи, чи будуть концерти, чи будуть глядачі, чи буде слава. Безкорислива велика любов до музики, до хорового співу об’єднала цих людей на багато років у один злагоджений колектив під покликом до нових і нових музичних зворушень. Недаремно ж хорова капела дістала назву «Сурма», що означає клич, клич до нових звершень, до пісні. Відчутною і вагомою була підтримка ректора медінституту Євгена Михайловича Нейка, який всебічно намагався допомагати і відстоювати чоловічий хор «Сурма», який став не просто хоровим колективом, а колективом однодумців, побратимів, колективом талановитих співучих людей. Велику підтримку відчував Б.Волосянко з боку ветеранів хору викладачів Йосипа Библюка, Миколи Довжинського, Михайла Дибенка, Михайла Ковалишина та інших. В репертуарі хору – досить багато складних творів української та зарубіжної класики, обробок народних пісень,