Корені спільного походження мистецтв можна знайти в деяких спільних назвах. Слово «хор» (гр.. «хорос» - разом) означало в Стародавній Греції місце для художніх виступів музичних колективів, що виконували танці, супроводжуючи співом. Згодом, самі ці колективи почали зватися хорами.

Від цього ж кореня походять і слова «хореографія» - назва танцювального мистецтва, і «хорей», що вживається в поезії як назва одного з поетичних розмірів, а спочатку означало танцювальний ритм хороводу, тобто танцю із співом [____________].

У давньогрецькому хорі мелодію кожного голосу (окремої партії) доручали певній групі співаків (як мінімум трьом). Отже, древні греки приблизно намітили й саму структуру сучасного хору на відміну від вокальних ансамблів (дуетів, тріо, квартетів тощо) де партії розподіляються згідно кількості учасників.

Однак, не всяке, хоча би й велике зібрання співаків можна назвати хором. Хор, як художній колектив неодмінно повинен володіти певними елементами хорового звучання, специфічними якостями хорового виконання.

Видатні майстри хорового мистецтва під поняттям «хор» визначають:

К.Пігров: «Хором називається організований творчий колектив співаків, який у своїй виконавській діяльності спрямований на ідейно-художнє обслуговування і виховання широких народних мас» [_____________].

В.Соколов: «Хором зветься такий колектив, який достатньою мірою володіє технічними та художньо-виразними засобами хорового виконання, необхідними для того, щоб передати ті думки і почуття, той ідейний зміст, який закладено у творі» [_____________].

П.Чесноков: «Хор – це таке зібрання співаків, у звучності якого є строго зрівноважений ансамбль, точно відтворений стрій та художні, чітко вироблені нюанси» [_____________].

Наведені вислови є дуже цінним для розуміння специфіки хору та містять в собі, зокрема, бачення кожного майстра. П.ЧЕсноко найбільш глибоко підкреслив основні елементи гарної звучності хору – ансамбль, стрій та нюансування в своєму навчальному посібнику «Хор и управлении им», який к 1940 році вийшов із друку. Слід підкреслити, ще на початку двадцятих років, поставала проблема створення методи хорової роботи. Науково-методичних праць з питань систематичного й послідовного виховання хорових диригентів в хоровому класі не було ні в радянській, ні в зарубіжній педагогічній літератур. Більше вісімдесяти років пішло на написання П. Чесноковим своєї книги, яку він написав, основуючись на свою довготривалу діяльність з хоровими колективами. Книга перевидавалась неодноразово з авторськими доповненнями. Ця методика стала взірцевою для усіх наступних видань (К.Пігров «Керування хором», В.Соколов «Робота з хором», П. Левандо «Хороведение», М.Малько «Основы техники дирижирования», Я. Медвідь «Методика преподавания диридирско-хоровых дисцыплин», К.Ольхов «Теоретические основы дирижирской техники» тощо). Якщо настільною книгою з диригування Богдан Волосянко вважав «основи техніки диригування» М.Колесси, то в роботі з хоровими колективами керувався порадами П.Чеснокова.

Поняття «ансамбль» (фр.ensemble – разом) використовується у музикознавчій літературі й музичній практиці дуже широко та має декілька значень:

група музикантів (співаків, інструменталістів), які разом виконують музичний твір;

музичний твір для невеликої кількості виконавців;

спільне злагоджене виконання музичного твору кількома музикантами або інструменталістами;

колектив, що об’єднує виконавців різних видів мистецтв [_____________].

Ансамбль хору – це художня єдність, повна узгодженість усіх компонентів хорового звучання. Обов’язковою вимогою створення хорового ансамблю є кількісна та якісна рівновага голосів у партіях, оскільки технічна й художня сторони при роботі над ним невіддільні одна від одної: ансамблева техніка визначається поставленим художнім завданням, а здійснення художнього задуму неможливе без технічної досконалості ансамблю.

У хоровому виконавстві існує вокальний, ритмів, динамічний, природній та штучний ансамбль; унісонний, гармонічний, поліфонічний ансамблі хору та інструментального супроводу тощо. А також частковий (стосовно кожної хорової партії) та загальний (узгодженість усіх партій між собою) ансамблі.

Стрій – точне інтонування інтервалів у мелодичному видах.

Наявність цілковитого ансамблю – унісонного і гармонічного – створює чистота інтонації.

Чистота інтонації – це наріжний камінь, на якому базується будова хорового мистецтва. Без правильної і точної звукової бази про утворення зору художнього значення не можна й думати. Виникає необхідність всебічного і ґрунтовного вивчення інтервалів у їх мелодичних та гармонічних формах.

Мелодична побудова інтервалів становить матеріал для мелодії, гармонічна для гармонії.

Чистота горизонтального й вертикального строю залежить й від цілого ряду інших причин, кожна з яких впливає на злагодженість та гармонійну суголосність хорового співу. Найважливіша з них – загальний рівень мужньої і вокальної культури учасників хорового колективу, ступінь виховання їх голосів і слуху, уміння співаків контролювати самих себе під час співу, прислухаючись до співу інших та музичного супроводу.

Для чистоти хорового строю має значення і самопочуття хористів, яким визначається їх зацікавленість співом, увага й дисципліна під час репетицій.

Досягнення чистоти строю в хоровому колективі найбільше залежить від організації хору, систематичної роботи над вихованням слуху учасників, від пильності контролю над інтонуванням кожного звуку в кожній хоровій партії та в цлому.

Систематичні репетиції, спілкування і злиття хористів чоловічої капели «Сурма» з керівником-диригентом Богданом Волосянком – створює надзвичайно чутливе взаємне розуміння, професійний творчий такт, найменший показ диригента пана Волосянка миттєво сприймається і виконується усіма хористами. Погляд, вираз обличчя, внутрішній рух художнього почуття Богдана Михайловича вмить знаходить відображення в свідомості та відчуттях хористів чоловічої капели «Сурма». З цього тонкого взаєморозуміння виникає третій елемент хорової звучності – нюанси або відтінки.

Нюанси додають хоровому звучанню необхідну виразність, відсутність яких впливає на його життєвість: без нюансів хорове звучання мертве.

Якості та значення цих трьох основних елементів хорової звучності наочно відобразив в