Елементи

Якості елементів

Результати

Ансамбль

Врівноваженість, злиття кожної партії в усіх партіях

Цілісність

Стрій

Структурність, виваженість, точність акорду

Яскравість

Нюанси

Сприйняття і виконання показів дирегента

Виразність

Отож, відсутність ансамблю або строю, або нюансів, або тим більш, усіх їх разом, - руйнує хорове звучання. Богдан Михайлович Волосянко, вивчаючи всі нюанси хорового і диригентського мистецтва, чудово розумів важливість кожного елементу в хоровому звучанні.

Що стосується дикції, темпу, ритму, - то це вимоги виконавської майстерності, і Богдан Михайлович прекрасно володів ними. Існують різні форми сучасного хорового виконавства: хори професійні й самодіяльні, академічні й народні, дорослі й дитячі, хори, що співають a’capрella або з інструментальним супроводом тощо. Кожна з перелічених форм хорового виконання вирізняється якимось особливими, притаманними тільки їй елементами звучання твору.

Особливість самодіяльного хору полягає в тому, що хорове виконання твору більш природне, щире, відверте, більш живе. Ця особливість вирізняла «Сурму» з поміж інших хорових колективів. Хоча професійний рівень диригента та членів хору зростав щораз більше і більше, хорова капела зуміла залишити у своєму виконанні відчуття самобутності і природності.

Маючи певний багаж знань про хорове мистецтво та велику практику в роботі з хоровим колективом, Богдан Михайлович виробив свій власний стиль спілкування і роботи з хоровою капелою. Складовими частинами цього стилю були:

а) його задатки комунікативних можливостей;

б) достатній рівень його взаємовідносин з учасниками вору;

в) безперервний творчий пошук;

г) відповідність хоровому колективу [_____________].

Стиль спілкування Б.Волосянка з хористами визначається у поєднанні спілкування на основі захопленості спільною творчою діяльністю зі спілкуванням на основі товариського ставлення та спілкування – повага – дистанція.

Під час репетицій з хоровою капелою Б.Волосянко завжди звертав увагу на співочу поставу хористів. Чи сидячи співає хор, чи стоячи, але кожен його учасник під час співу повинен тримати голову прямо й вільно, не напружуючи шиї, не горблячись і не піднімаючи плечей, а трохи відвівши їх назад. Так співоча постава допомагає ширше розпрямити груди, звільняє легені і тим самим сприяє правильному, вільному диханню й утворенню правильного звуку.

Дихання – це та основа, на якій базується спів. Під час співу процес дихання відбувається в два-три рази повільніше, ніж звичайно, і вдих та видих, яких довдиться свідомо регулювати, далеко нерівномірні. Під час співу зовсім не потрібно набирати в легені занадто багато повітря – переповнення їх тільки ускладнює самий процес співу і відбивається на чистоті звучання (інтонації). Найвдаліше брати повітря під час співу в середині пісні спокійно через ніс. При коротких передиханнях – одночасно ротом і носом, частіше навіть тільки через рот. Вдих повинен бути спокійним і безшумним, а видих економним, тривалим і рівним, без поштовхів, з таким розрахунком, щоб дихання вистачало на всю музичну фразу.

Економний, повільний видих допомагає роботі голосових зв'язок, утворює рівне затискання повітря в підзв’язковому просторі, надає звукові, так званої опори, тобто повноти, насиченості та змістовності. Недостатнє повітряне затискання при млявому видиху дає не підпертий, беззмістовний звук і нечисте зниження інтонування. Надто енергійний видих призводить до затисненого звуку і фальшивого співу – в сторону підвищення.

Навчаючи членів хорової капели правильного дихання, Богдан Волосянко вимагав під час співу використовувати «ланцюгове» дихання, яке можливе тільки в хорі, бо суть такого дихання полягає в тому, що при виконанні в музичному творі звуку, акорду, який тягнеться, воно поновлюється хористами в різний час, безшумно, тихо, непомітно, створюючи ефект безперервного плину музики. Для засвоєння «ланцюгового» дихання Богдан Михайлович розпочинав роботу над ним з елементарних вправ на унісонні, поступово ускладнюючи завдання. Тільки після цього, він приступав до розучування творів із широкою протяжною мелодикою вокальних партій [_____________]..

Не нехтував Богдан Михайлович і вокальними вправами, - навпаки, наполягав на розспіву ванні хору і вимагав від хористів працювати над розспіванням, бо від цього залежить майбутній успіх. Провідне місце у розспіву ванні Богдан Волосянко відводив імпровізаційному характеру розспівок.

Поліпшення якості звучання твору було першорядним завданням для Богдана Волосянка, а вокальні вправи розспівування допомагали в цьому. Тому Богдан Михайлович вперто і наполегливо крок за кроком удосконалював майстерність не тільки свою, але й всього хорового колективу.

Постійні репетиції, наполеглива теоретична праця над вивченням хорового мистецтва, часті виступи, гастролі, фестивалі підносили рівень самодіяльної хорової капели «Сурма» до високої майстерності.

Народна хорова капела «Сурма» виступала, за сприяння і допомоги ректора, академіка Є.М. Нейка, який кохався у хоровому співі. Вони виступали у багатьох містах і селах України та зарубіжжя. Гастролював колектив в містах – Дрогобич, Трускавець, Канів, Тернопіль, Бережани, Київ тощо, виступав у Міністерстві охорони здоров'я України. Кожен виступ хорової капели «Сурма» увінчувався успіхом і зростанням їхнього професійного рівня. Виступ хорової капели «Сурма» у вище перекислених містах був важливою подією і не лишався осторонь світського життя міста. Так гастролюючи у м. Дрогобич у квітні 2000 року куди капела прибула на запрошення старійшин дрогобицької медицини, а зокрема професора хірургії п. Мирослава Романяка, викликала великий резонанс. Місцева преса писала про чудову капелу Івано-Франківської медичної академії, яка зачарувала всіх хто був присутнім на виступі. «Акапельний хоровий спів. Чоловічий хор. Починають тенори. У вирі хору виразно чути «першу скрипку» п. Дебенка. Басом йому вторять голоси доцентів пп. Ткача і Дріня. З натхненням неперевершених професіоналів співають С.Чапуга , М.Ковалишин, Б.Зубик, С.Купчак. Як на лекціях з медицини сильним соло звучав голос п. Й. Библюка. Окремо виділити всіх немає можливості, бо хор – то є хор. Тим паче – чоловічий. Мусить