Весь божий світ сміявсь, радів

Раділо сонце, ниви, луки

І я не виніс щастя – муки,

І задзвеніли в серці звуки,

І розітнувсь мій перший спів

Олександр Олесь.

Саме тоді Богдан відчув, що музика – це поєднання земного і небесного світу. Виконуючи довірене йому соло, хлопець вже тоді зрозумів, що музика назавжди увійшла в його життя і стала невід’ємною його частиною.

В 1946 році, по закінченню гімназії, прийшов час обирати професію, і Богдан ні на мить не вагався в тому, що він своє життя хоче присвятити музичному мистецтву. Однак життя – це не тільки наші мрії та бажання. Так, як батько Богдана був хорошим лікарем, мати у синові хотіла бачити продовження батьківської стежини. Вона зуміла переконати хлопця, що бути лікарем – це покликання робити добро, рятувати життя, допомагати у тяжкі хвилини. А любов до музики нікуди не дінеться і він завжди зможе нею "забавлятися". Будучи юнаком, який глибоко цінує і поважає думку матері, Богдан поступається своїй мрії і в 1946 році вступає на навчання у Станіславське медичне училище. Любов до професії лікаря у Богдана Михайловича появилася згодом і, як людина відповідальна, він всі свої знання направив на те, щоб стати професійним лікарем, що лікує тіло, але сталося так, що ставши лікарем, він не тільки лікує тіло, але й душу людини.

Стати лікарем в 1946році було не просто. Сталінський режим не сприяв молодим юнакам у здобутті освіти.особливо це стосувалося тих, хто був під підозрою сталінських опричників. При вступі був великий конкурс, і як згадує Богдан Михайлович, поступити в училище було важко. На одне навчальне місце було аж вісім абітурієнтів. Після закінчення гімназії Богдан, маючи високий прохідний бал, поступив відносно легко. "Скільки ж радості було у моєму серці , коли я почув що став студентом Станіславського училища", - згадував у розмові пан Богдан. Молодому юнакові здавалося, що він в цей час зможе підкорити весь світ.

На курсі, разом із юним Богданом, навчалися діти партійних можновладців. Він був наймолодшим серед однокурсників, але цього ніхто й не помічав. Богдан завжди був душею молодої студентської компанії, чудовим товаришем, порадником. З ним було легко й просто. Його любили, поважали і цінували за добру вдачу. Кожної хвилини Богдан міг прийти на допомогу тим, хто її потребував, а також вмів щиро від душі порадіти за щастя інших. Маючи допитливий характер, артистичну від природи натуру, Богдан Михайлович швидко схоплював все почуте, а вроджена впевненість і бажання знати більше, змушували не обмежуватися цим, а відшукувати шляхи для поповнення знань. Його щира допитливість не могла залишитися без уваги викладачів, які любили і поважали юнака за його ініціативність. Уже за рік навчання, молодий студент зрозумів, що коли хочеш осягнути всю глибину, сутність медицини, розпізнати її "алгебру ", треба їй повністю віддатися й займатися тільки нею. Але Богдан був неординарною особистістю, він не міг залишити поза увагою музику, адже музика для нього була не просто захопленням, а його внутрішньою суттю. Він жив і мріяв нею. Богдан Михайлович не захотів обирати між медициною і музикою, тому остаточно вирішив, що зуміє поєднати ці два мистецтва. Одним лікував тіло, а іншим – душу. У Станіславському училищі була чудова можливість реалізувати себе як музиканта. В училищі був створений студентський оркестр. Один із товаришів Богдана Михайловича, що був трохи старшим за нього, теж поділяв його любов до музики і пісні. Він раніше закінчив музичне училище, і тому мав змогу вчити Богдана гри на різних духових інструментах. Волосянко ще із школи вмів грати на деяких інструментах, а в училищі набирався майстерності. Саме цей товариш створив духовий оркестр, в якому і дебютував Богдан грою на баритоні. " Духові інструменти всі були для мене вивчені ", - казав Богдан Михайлович. Він відчував музику душею, вона бриніла у його серці і виливалася у мелодійному звучанні нот. Обдаровані організаторськими здібностями, вони із товаришем об’єднали навколо себе талановитих творчих людей. Їхньою метою було підвищення рівня художньої самодіяльності серед студентської молоді. Гра у духовому оркестрі стала для Богдана першим важливим кроком до великого музичного майбутнього.

Згодом, по закінченню в 1953 році медичного училища, яке він закінчив на відмінно, Богдан продовжив професійно зростати у Станіславському медичному інституті. в яке він поступив в тому ж році. Навчаючись в інституті, молодий талановитий студент зразу ж влився в створений в цього закладу,духовий оркестр, який став невід’ємною його частиною. Маючи велике бажання займатися музикою, Богдан паралельно вступає до Станіславського музичного училища ім. Дениса Січинського. Його радості не було меж, але дуже скоро ілюзія гармонійного поєднання навчання двох найдорожчих серцю справ, музики і медицини, розвіялася, і стала просто неможливою. На жаль, навчання в музичному училищі і в медичному інституті, відбувалося майже в один час. Богдан знову стояв перед дилемою