Богдану Михайловичу Волосянку присвоєно почесні звання та нагороди: Почесна Грамота Президії Верховної Ради УРСР (Указ №2372 від 06.11.1964 року) Заслужений працівник культури УРСР (Указ Президії Верховної ради УРСР №95 від 16.09.1967р) Почесний член товариства музично-хорового мистецтва УРСР з занесенням до книги Почесних членів товариства (Постанова президії управління №460 від 23.05.1969 року); медаль «за трудовоє отличиє» (серія Е №929853) (Указ президії Верховної ради УРСР від 25.11.1960 року). Почесна Грамота Міністерства охорони здоров’я України (червень 1998 рік)

Автор біля 100 обробок без супроводу та з фортепіанним супроводом для чоловічого хору українських народних пісень, а також мелодій на тексти Б.Лепкого, Л.Лепкого, Р.Кучинського, І.Воробкевича, Я. Ярославенка, М.Старицького, Т.Шевченка та інших. І з них 38 увійшли в збірку «Співає чоловічий хор» (1997 рік) решта нотних текстів готові в рукописному варіанті.

На жаль часто життєвий шлях людей навіть таких успішних і талановитих як Б.Волосянко, приносить їм не тільки здобутки, славу, визнання, а й ранить до глибини душі втратою найрідніших людей. Богдану Михайловичу прийшлося відчути пекучий нестерпний біль втрати. У віці тридцяти семи років померла його донечка Наталя. Дочка була для нього всім. Наталя була його сонечком, його світлим променем .

«Там, де сходить сонце—рай.

Де заходить—пекло

Грай, моя бандуро, грай

Поки ще не смеркло…»

І хоча його сонце вже зайшло за обрій, Богдан мусив знайти в собі сили жити, якщо не задля себе, то задля рідних , яким він повинен був стати міцною опорою в цьому горі. Дуже тяжко сім’я переживала втрату дочки, але Богдан Михайлович намагався жити і «грати на бандурі свого життя поки ще не закінчився його життєвий шлях». За втратою дочки, прийшли на його долю нові тяжкі втрати. В один рік 2007 він втратив і матір і кохану, вірну супутницю його життя – Рому. Як то кажуть у народі : «Біда біду за собою веде». Напевне пережити важкі хвилини свого життя йому теж допомогла музика, бо тільки вона у нього залишилася: вірна, чудодійна, ніжна, вона була його вірним супутником на життєвій дорозі.

«Пробігло літо і сховалось в осінь,

Що прив’ялила трави холодами

А на узліссі впала в очі просинь –

Ожина з темно-сизими плодами…»

О.Білаш

Зараз, Богдан Михайлович Волосянко живе у місті Івано-Франківську. Це добрий, мудрий, чуйний і надзвичайно талановитий чоловік, який попри всі негаразди зумів зберегти у своїй душі любов до музики і залишитися Людиною з великої літери. Він уже дідусь, який дуже пишається своїми внуками, а душа у нього світла, тепла, вічно молода, як музика.

Богдан Михайлович цікавий співбесідник, порадник, а також чудовий педагог. Я горджуся тим, що маю прекрасну нагоду черпати з його душевного джерела животворчу воду знань. Співати у хоровій капелі «Сурма», якою Богдан Волосянко керує і досі є для мене великою честю.

РОЗДІЛ 2. МУЗИЧНО-ХОРОВА ТА КУЛЬТУРНО ГРОМАДСЬКА ДІЯЛЬНІСЬ БОГДАНА ВОЛОСЯНКА.

2.1. Основні етапи становлення і розвитку чоловічої хорової капели с. Радча

На білому, на чистому папері –

Душі моєї світиться екран.

І я до неї прочиняю двері,

Щоб ноти випустить на нотний стан.

Як тільки між собою розберуться –

Кому на верх самий, кому на низ,

І між лінійками, як слід, потруться,

І зроблять для мелодії карниз –

Тоді я обережно щоб не впали,

Веду по черзі їх на висоту,

Щоб там вони для вас піснями стали

І в душах вбили пустоту.

( О. Білаш « На білому, на чистому папері…» )

У багатогранному житті людини важливо визначити головні аспекти її діяльності. Український філософ Г. С. Сковорода, вважаючи, що людина - мікрокосмос, який наповнює Всесвіт, писав: « Головна мета життя людського, голова діл людських є дух людини, думки, серця. Кожен має свою мету в житті, але не кожен – головну мету, себто не кожен піклується про голову життя. Один піклується про черево життя, себто усі діла свої скеровує, щоб додати життя череву; інший – очам, ще інший – волоссю, інший ногам та іншим частинам тіла; інший – одягам і подібним бездушним речам; філософія, або любов до мудрості, скеровує усе коло діл своїх до тієї мети, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, світлість думкам, яко голові всього. Коли дух людини веселий, думки спокійні, серце лагідне, той усе – світле, щасливе, безмежне. О це і є філософія.» Отож філософія життя людини полягає у гармонійному поєднанні внутрішнього і зовнішнього світів, у тому, щоб прожити дане Богом життя з гідністю, з чистими помислами і щирим серцем, яке дбає не тільки про матеріальний блага, а про духовне збагачення. Життя це божий дар, це прекрасний дорогоцінний подарунок, який треба доглядати, щоб він виблискував як кришталь, піклуватися, щоб ненароком не розбити його на мільйони маленьких частинок. Людина ж – геніальне творіння природи, її вінець. Подивімося навколо себе. Нас не перестають дивувати невимовна краса й гармонія довкілля, загадкові прояви життя рослин, тварин. Тихий літній ранок. Із-за обрію піднімається сонце. На вершині тендітного стебла травинки примостилася краплина роси, в якій віддзеркалюється навколишній світ… На річкове плесо випливає сімейство ондатр; батьки вибираються на острівець плавнів, відкушують білі стеблинки рогози й дають своїм діткам – усі снідають, сидячи на задніх лапах. Ластівки щовесни прилітають з далеких країв, виліплюють гніздечко, щоб у ньому вивести потомство, а восени повернутися