І на вершині цього природного генія – Людина, яка від народження і до самого « заходу» життя повинна увібрати у себе любов, красу, гармонію навколишньої природи, і пронести її життєвою стежиною, одухотворити і подарувати світові новий вияв краси навколишнього світу – музику, чудову мелодію, яка бринітиме у дібровах, і дзвінко поллється струнким ручаєм, злетить високо-високо у небесну блакить і повернеться на землю, щоб збагатити духовну скарбницю людства.

Яке ж це велике мистецтво створити таку красу, яка б тішила душу, зігрівала і додавала сили, адже музика – це мова душі, якою володіють тільки обрані, надзвичайно талановиті люди. Створити музику – це створити ще одну перлину у морі духовного світу.

Богдан Волосянко – це той талановитий майстер, який вміє творити музику, і усю свою любов, весь свій багатий внутрішній світ передає нам звуками ніжної, а часом тривожної мелодії.

Україно!

Я промінь живий

В твоїм сонячнім тілі!

З твого цвіту і грому

Я на світ народивсь,

Україно!

( А. Демиденко.)

Богдан Михайлович Волосянко – справжній син свого народу, світлий промінь душі української. У своєму житті він зумів поєднати дві широкі круті стежини: медицину і музику. Богдан Михайлович справжній лікар, бо вміє лікувати тіло і душу, вміє бути справжнім майстром музичного мистецтва і талановитим мудрим лікарем. Його життя – це стрімка гірська гірська річка, яка невпинно тече, долаючи пороги, несе на своїх хвилях гірську чистоту і велич, красу і любов. Куди б вона не повертала, всюди вона приносила дух величі і працьовитості, дух окраси і духовного розквіту. Куди б не вела його доля, Богдан Волосянко ніколи не розлучався з музикою, піснею, бо це частина його єства. Богдан Михайлович вмів гуртувати навколо себе однодумців, людей, які подіяли його любов до прекрасного, любов до музичного мистецтва. А коли Богдан брався за якусь справу, він обов’язково робив щось велике і сильне, щось не повторне. Це стосується і хорового мистецтва. Керуючи хором у Лисці, він зумів настільки талановито і професійно організувати колектив, зацікавити простих людей піснею, що вони не уявляти собі життя без музики, без репетицій і вдалих виступів. Коли доля звела його з хоровою капелою с. Радча, Тисменицького району, Івано-Франківської області, Богдан в котре продемонстрував свої організаторські здібності і вольовий характер.

Радчанці завжди славилися своїм писемним мистецтвом, а їхня хорова капела завжди була першою серед тих, хто плекає пісенну культуру нашого краю, традиції хорового мистецтва. Волосянко опинившись серед однодумців і любителів хорового мистецтва, весь свій талант почав втілювати у хорових постановках. Виміряти нині ту силу, що з’єднала радчанських ентузіастів хорового співу з Богданом Волосянком, провела їх нелегкими дорогами випробувань на стійкість і любов до мистецтва, неможливо без ґрунтовного вивчення їхнього спільного творчого шляху. А шлях цей хоч і був не легким, все ж уславився великими здобутками.

Радчанці, жителі неймовірно гарного куточка західної України. Біленькі хатини, які потопають в зелених садах і де-не-де заглядають за віт дерев заграючи із сонячним промінням . Ця чудова природа не могла не торкатися жителів села, їхніх гостей. Вона карбувалася у серці і переливалася у пісню, яка підтримувала і окриляла, надавала сил, наснаги. З давніх часів радчанці любили співати. Ця традиція гуртового співу згодом переросла згодом створити з кращих аматорів загально сільський хор. Якраз з відси, з цих перших зернин, посіяних з любов’ю і шаною до пісні, проросли золоті зерна щасливої творчої долі чоловічої хорової капели.

У різні часи чимало талановитих людей сприяли зростанню культурно-освітнього рівня і національної свідомості радчан. У 1900-1923 роках парохом був у селі отець Еммануїл Січинський – двоюрідний брат відомого композитора і диригента. Він організував тут драматичний гурток, кооперативу « Український народний дім «Надія»». Часто до Радчі приїздив із аматорськими хорами Денис Січинський. Залишив добру згадку про себе і св’ященик Остап Стернюк, який 1932 року створив церковний мішаний хор, у репертуарі якого була не тільки духовна, а й світська музика. Наприклад, пісня М. Леонтовича «Ой поїхали вози з України». У 1937 році Василь Шиптур зібрав чоловіків-співаків, щоб колядувати і зібрати гроші на читальню. З цих же людей в 1938 році створив чоловічий хор. Навесні 1941 року радчанський хор брав участь у республіканському огляді сільської самодіяльності, але почалася війна. Та навіть у тяжкі воєнні роки радчанці не розлучалися з піснею. Хор с. Радча завжди вирізнявся яскравим, талановитим виконанням творів, він завжди захоплював публіку.

Та справжнього розквіту зазнав колектив, коли його очолив Богдан Волосянко – доцент медичного інституту, заслужений працівник культури України. Незвичне поєднання, та це не завадило Богдану Михайловичу досягти високих звершень як і в медицині, так і в музичному мистецтві. Глибокі знання хорової справи, сумлінне ставлення до праці, наполегливість у досягненні поставленої мети – далеко не повний перелік рис, притаманних Богданові Волосянку. До того ж, крім диригентського і взагалі музикантського обдарування, він володів великими організаторськими здібностями. Інакше не виступали б так успішно хористи перед чисельною аудиторією. Професійний напрям розвитку Заслуженої народної самодіяльної чоловічої хорової капели села Радча, засвідчують кожен новий виступ, кожна нова програма. А успіху цієї хорової капели передував час репетицій і клопіткої роботи над