Основи композиції

Композиція (від лат. Compositio – розміщення, з’єднання, структура) – засіб розкриття ідейно-художнього змісту витвору мистецтва розміщення основних його елементів і частин у визначеній системі та послідовності, способи поєднання образів у єдине ціле. Питання теорії композиції в техніці вивчені ще не достатньо.

Специфіка різних виробничих предметів і виробів полягає в тому, щоб їх форма відповідала своєму призначенню, а також відповідала матеріалу, з якого вони зроблені.

На композицію виробів суттєво впливає співвідношення функціональних, естетичних і техніко-економічних вимог. Зручність і красота форми – важливі критерії композиції різного обладнання та предметів побуту призначених для забезпечення матеріальних та побутових благ і потреб людини. Важливим науковим фактором розвитку основ композиції є процес формоутворення в природі, мистецтві та техніці. Вивчення принципів формоутворення в природі дозволяє людині перейти на більш вищу ступінь творчості, особливо в розвитку техніки. Так, тривалий час дослідження динаміки польоту і структури крила птаха допомогли відкрити закон, підйомну силу крила літака та лопастей гвинта.

Формоутворення – теоретична дисципліна. Яка вивчає закономірності утворення форми, принципи і методи художнього конструювання направлені на створення оптимальної форми виробів.

Архітектоніка (буд. мистецтво) художній вираз закономірностей будівництва.

Тектоніка – означає теж саме, що і архітектоніка, але використовується частіше.

У мистецтві дизайну та архітектури важливо освідомити створюваний виріб, а також зробити його архітектонічним і і створити із набору елементів окремі красиві речі, будинки, споруди. В цьому і є суть комбінаторики формоутворення.

Комбінаторикою називають розділ математики, який описує властивості та способи утворення всіх можливих абстрактних об’єктів із заданої кількості вихідних елементів.

До головних якісних характеристик архітектоніки належать такі ознаки:

- рівень вдосконаленості внутрішнього змісту об’єкта;

- рівень вдосконалення форми об’єкта;

- рівень художнього виразу змісту та форми об’єкта.

Форма є активним компонентом об’єкта, який об’єднаний із змістом не тільки прямим, але й зворотнім зв’язком і здатний впливати на зміст. Форма включає в собі дві взаємозв’язаних сторони: внутрішню – структуру, зовнішню – пластичну оболонку.

1

Зовнішня форма – це фактура, колір, зовнішній елемент. Таким чином, форма її структури, зовнішня оболонка – все у чому відображається зміст предмета і проявляється архітектоніка.

Архітектонічний витвір - це архітектоніка в її позитивному прояві.

Комбінаторика формоутворення – створення складальних форм або груп шляхом різного їх просторового розміщення, поєднання, поєднання. Приклад: алмаз і графіт. З одного матеріалу вуглецю одержуємо два різних за внутрішніми і зовнішніми властивостями матеріалу.

Для того щоб зробити вибір тектонічним – це перш за все зробити його вдосконаленням, щоб він мав міцність, стійкість і надійність конструкції. Таким чином, необхідно виявити де і як розміщено основні маси та навантаження, як напружені окремі частини, які елементи несучі, а які – ні.

Категорії композиції та засоби гармонізації. Крім тектоніки, яка має суттєвий вплив на вдосконаленість композиції існують інші категорії та засоби гармонізації – пропозиції та пропорційності, масштаб і масштабність, симетрія та асиметрія, статичність і динамічність, ритмічність і метричні повторності, контраст і нюанс.

На сьогоднішній день існує три поняття гармонії – математика, естетика художня.

Математична гармонія – рівність, співрозмірність частин одна з одним, і частин з цілим у вигляді визначених числових пропорцій. Суть математичної гармонії – полягає в кількості.

Естетична гармонія – естетичні переживання, відчуття насолоди, в процесі сприйняття.

Художня гармонія – безпосередньо пов’язана з мистецтвом.

Пропорції та пропорційність. Пропорція означає розмірність, визначення співвідношення окремих частин, предметів і явищ між собою. Правильне встановлення пропозицій у своєму єдинстві становить пропорційно-гармонійний устрій.

Стародавні Єгиптяни (математики, філософи) надавали великого значення пропозиціям. Відомий трикутник із співвідношенням сторін 3:4:5 послужив їм своєрідним еталоном пропорційності в будівництві, оскільки співвідношення 3:5 становить пропозицію, близьку до золотого січення.

Існують різні види пропорційності.

Для утворення звичайної математичної пропорційності необхідно 4 вхідних у рівність члени:

а : в = с : d

2

Геометрична пропорційність складається із 3 членів

а : в = в : с

Золоте січення - ділення цілого на дві частини пропорційно, коли менша частина цілого так відноситься до більшого, як більша частина до цілого і навпаки – ціла так відноситься до більшої частини, як більше до меншої тобто

а : в = в : (а + в)

Це рівняння утворюється при поєднанні всього двох величин, причому відношення між ними завжди постійне: більший відрізок становить – 0,618 , менший – 0,382.

Масштаб і масштабність. Масштаб - відношення лінійних розмірів предмета до його натуральних (1:2; 2:1; 1:1)

Масштабність - композиційний засіб, який виражає співрозмірність або відносну відповідність, яка сприймає людину, різних форм архітектурного витвору до розмірів людини. Поняття масштабності не може бути замінено уявою про розмір будинку. Різні за величиною будівлі можуть мати різний масштаб: мала будівля – крупний масштаб, а велика – дрібний. Значна кількість членувань високої будівлі підсилює враження великої величини цієї будівлі, але подрібнює його масштаб. Із двох рівних за величиною будівель вищою здається та, у якої більше членувань. Чим менше цих членувань, тим будівля буде здаватися нижчою, але крупнішою за масштабом.

Щоб краще виразити масштаб виразу необхідно дотримуватися масштабних закономірностей побудови його форми. До масштабних закономірностей відносяться різні форми масштабних зв’язків:

1) відношення елементів до цілого та один до одного;

2) відношення елемента до матеріально-предметного середовища, або предметного;

3)