міг дихати і творити, але і в засланні не полишав він свою письменницьку діяльність. Так були створені ще дві збірки. В основному це є звертання до дружини і до впливових друзів, імена яких у першій збірці Овідій навіть не ризикував називати. У цих елегіях є багато описів місцевої природи і побуту. Також є і гнівні елегії проти ворогів, що стараються ще погіршити його становище. Якщо раніше, а саме у "Любовних елегіях" поета можна було звинуватити у відсутності справжніх і щирих почуттів, то в останніх збірках Овідій вже не обходиться лише своєю фантазією, навпаки, тепер він вже є щирим ліриком, що охоче ділиться зі своїми почуттями. Хоча через специфічність свого становища ці елегії виходять дещо одноманітними за змістом, завдяки великій майстерності форми та гнучкості мови в них, ці елегії є істинними перлинами у світовій спадщині ліричної поезії.
Нарешті, повернемось до поеми "Наука кохання". Це є пародійно-дидактична поема у віршовій формі елегії (справжні дидактичні поеми складалися в гекзаметрах). Як справжній укладач "посібника", Овідій посилається на своє власне знайомство з предметом і дає розчленування своєї науки. Вона складається з трьох частин: явно пародіюючи риторичні посібники, які починали з питання про "знаходження", Овідій дає своїй першій частині такий же заголовок - "Знаходження коханої", друга частина - "Як добитися кохання", третя - "Як це кохання удержати". Повчання складається спочатку для чоловіків (кн. 1-2), потім для жінок (кн.3), для яких, до речі, Овідій ще раніше написав косметичний трактат Medicamina faciei - з нього до нас дійшло 100 віршів. Виклад нехитрої і одноманітної "науки" пожвавлений ефектними сентенціями, міфологічними розповідями, побутовими сценками, але ніколи не піднімається над рівнем "пустотливого кохання", тимчасових зв’язків між знатною молоддю і напівпрофесіональними гетерами.
Справді, Овідієва "Наука кохання" дуже відрізняється від основної маси літератури на тему любові, яка була написана давно, пишеться зараз і популяризується у всі часи. Ця маса пропагує чисте, часто лише платонічне кохання, повністю відділяючи його від тілесного його прояву. Кохання Овідія навіть сучасну "розбещену" молодь шокує своєю відвертістю. Замість розмов про моральність, високе почуття, серенад під вікнами та квітів у дарунок, Овідій дає поради щодо зручних поз, жестів, що подобаються жінкам, для жінок - щодо запахів, розмов, поглядів…
Іронічна спостережливість Овідія і його пародійний талант знаходять для себе дуже вдячний матеріал у "дидактичному" трактуванні саме цієї сфери любовних стосунків.
Критика часом називає Овідія легковажним поетом, що саме через цю свою рису потрапив у заслання - а тим самим занапастив свій талант, так як творити повноцінно міг лише у Римі. Можна собі, якою б могла бути літературна спадщина цього поета, якби доля його була інакшою. Але, тим не менше, твори Овідія вражають змістом, формою, мовою, і, як не дивно, актуальністю сьогодні.