Древньоруські ковалі володіли всіма прийомами вільного ковальства, зварювання, термічної обробки, чорної пайки міддю.При тому технічному рівні все це вимагало від майстра високого професіоналізму, так як відрізнити сорт сталі можливо тільки по кольору і характеру іскор, або злому, а ступінь нагріву при куванні, гартуванні і зварюванні – по кольору (на око). Коваль-ремісник, був не тільки виконавцем який володіє всім комплексом технічних і виробничих знань і навиків, але й творцем, винахідником конструкцій і форми виробів, включаючи і їх художньо-декоративні якості, які в древньо-руських виробах нерозривно злиті з функціональними і утилітарними особливостями виробів. Треба відмітити, що вироби ковалів не тільки ті, які служили прикрасами костюма (перстні, пряжки, защіпки, браслети) або прикрасами кінської зброї, алей: оковки, петлі на малі та великі скрині, дверні замки, мечі, шести, бойові топірці, різноманітні побутові знаряддя, і інші металеві ковані вироби за своїми високими художніми якостями сучасники мистецтво знавцями відносяться до області декоративно-прикладного мистецтва і розглядаються як художній твір. Незважаючи на те, що ковалі вузьких спеціальностей (ювеліри, замочники і т.д.) продовжували удосконалювати технікою кожний в своїй області. При виробництві ювелірних та декоративних виробі появлялись і отримали подальший розвиток накладні штампи. Замочники стали виготовляти окремі деталі замків холодним способом. Появилися спеціальні інструменти: напильники, тиски, зубила. Розвивалась і техніка пайки (відмінна від чорної) і поступово замочники відділилися від ковалів, що поклало початок новій сфері промисловості, діставшій свою назву значно пізніше, слюсар – від німецького слова “shigen” – замок.

Основні прийоми вільного ковальства, відомі з глибокої давнини, збереглися до наших днів – це прості операції: витяжка, усадка, рубання, пробивка отворів, згинання, скручування, зварювання.Всі ці операції виконувалися ручником на наковальні, використовуючи її окремі частини, або з приміщенням допоміжних інструментів: зубила, пробійника і т.д. При цьому кожен коваль знав особливості обробки різних сортів сталі, численні хитрощі і секрети; відомі іноді тільки йому самому. Технологічне і художнє освоєння металів ознаменувало великий поступ в розвитку людської цивілізації. Недаремно історичні епохи називають - епоха міді, бронзи,заліза. Однак хронологічне і територіальне поширення цих металів було нерівномірним, залежно від природних умов і ступеня розвитку народів.

У І тис. до н. е. простори нинішньої України (степ і лісостеп) заселяли скіфські та сарматські племена. У художній обробці металу скіфські майстри досягли великої вправності. Відома своєрідна трактовка анімалістичної пластики (декоративні платівки, прикраси, навершя) - так званий звіриний стиль. Класичним зразком цього стилю є золота платівка, що рельєфно зображує оленя та хижих звірів знайдена в кургані Куль-Оба поблизу Керчі (ІV ст. до. н.е.).

Сармати для оздоблення зброї та побутових речей виготовляли різноманітні прикраси з міді, бронзи і заліза, часто вдаючись до поліхромної інкрустації кольоровим склом та коштовним камінням. Браслети, сережки та підвіски з дорогоцінних металів вони збагачували вставками з гранату, рубіну. Блискучою мистецькою вартістю наділені золоті та срібні вироби, виготовлені в грецьких причорноморських колоніях. Сюди, насамперед, слід віднести всесвітньо відомі вази, оздоблені карбованими сюжетними сценаріями, золоту пектораль з Кам'яної Могили неподалік Нікополя.

Таким чином, твори металопластики, що походять з сучасної території України, виготовлені на зламі епох, засвідчують про зменшення відставання скіфських, сарматських та інших металообробників в опануванні технічних та художніх засобів виразності порівняно із майстрами-спадкоємцями давніх цивілізацій. Однак різниця у художніх рівнях металообробки ще зберігалася майже до кінця І тис. Це легко виявити, порівнюючи художню обробку металу стародавніх слов’ян з ювелірним мистецтвом.

Ковальське мистецтво часів Київської Русі

Художнє металообробництво досягло високого розвитку в епоху Київської Русі. За соціальним станом металообробники Київської Русі були професійними міськими ремісниками або княжими людьми, що жили при дворі. Вивчення ювелірної справи потребувало не лише багато часу для опанування, а й відповідного обладнання та матеріалів. У ті часи, коли кожний шматок металу був на рахунку, металообробники, а тим більше ювеліри, входили до ремісничої еліти.

Орієнтуючись на унікальні металеві вироби Сходу давньоруські майстри разом з технічними прийомами виконання засвоювали форми, композиційні схеми й окремі елементи декору, що цілком природно для середньовіччя.

Широкі браслети зі срібних платівок виконані гравіюванням і черню, на них зображені цікаві магічні сцени - гусляр, танок дівчини з воїном, орнаментальні мотиви.

Унікальним твором XII ст. є срібна з позолотою чаша (Чернігів), виготовлена дифуванням, оздоблена карбуванням, гравіюванням. Її багате орнаментування містить у медальйонах батальні та побутові сцени оточені рослинними візерунками. А плетиво восьмикутних зірок заповнене фігурками фантастичних звірів.

Давньоруські майстри використовували техніки литва з бронзи у кам'яних, глиняних формах або за восковою моделлю. Цими способами виготовляли великі предмети (дзвони, світильники-хороси, посудини-водолії), менші речі (фігурні позолочені булави), чимало дрібних виробів: змійовики, хрестики, образки, енколпіони, ґудзики, персні і т.д.

Українське художнє металообробництво XIV-XV ст.розвивало й збагачувало традиції Давньої Русі. Працювали ковалі, ливарники, бляхарі, ювеліри та ін. Але з цього періоду збереглося дуже мало пам'яток.

Насамперед згадаймо найдавніший твір монументальною ливарства - дзвін 1341р. зі львівського собору св. Юра. Він має просту невибагливу форму. Його дещо витягнутий корпус оперізує стрічка графічного напису - єдина прикраса, котра водночас засвідчує: дзвін виготовив Яків Скора.

У XV ст. виникають міські цехи різних металообробних ремесел, поширюються нові типи виробів(гармати, годинники, дверні замки і т. ін.).

Залежно від типологічних груп металевих предметів розрізняли слюсарів, шпорників, стременників і замочників.