На противагу руським монастирям, монастирі Західної Європи вже із 1228 року перестали надавати допомогу хворим та пораненим. Це пов’язано із тим, що в зазначеному році католицька церква, яка вважала заняття хірургією гріховним, постановою Вюрцбурзького собору заборонила духовенству надавати допомогу пораненим. Цим католицька церква сприяла поглибленню протиріч між внутрішньою медициною та хірургією, яка на довгий час залишилась в руках цирульників та пастухів.

Кожна війна несла за собою епідемії чуми, висипного тифу, кишкових інфекцій, сибірки, віспи та цинги. В історичних літописах несприятлива епідемічна ситуація називалася “мором”. Епідемії спустошували міста та села. Армія під час епідемій втрачала більше людей, ніж під час військових дій. Ще не в змозі встановити причину масової загибелі, люди середньовіччя шукали засобів боротьби з нею.

Кожна епідемія ретельно реєструвалася в літописах як чергова різновидність мору. Першим і найголовнішим заходом було “запирання вулиць”, тобто карантин. Заражені місцевості оточувались. Підозрілі товари, предмети та будівлі померлих спалювались. Інші будівлі випалювались протягом 3-4-х днів сосновими дровами та полином. Померлих ховали далеко за містом на велику глибину в спеціальних місцях.

Повідомлення із заражених районів до 7 раз пропускались через вогонь і щоразу переписувались. Військові загони, які повертались із “чумних районів”, витримувались в карантині до 2-х місяців. Хворих та підозрілих відводили в ліс для ізоляції, де залишали під наглядом інших воїнів.

Щоб ізолювати епідемічні вогнища, законодавство суворо забороняло спілкування між жителями заражених та незаражених районів. Щоб перешкодити переходу жителів із епідемічних районів в інші місця, ставилися застави, пости на всіх можливих переправах. Дороги перекопувались та завалювались деревами. Купці з товарами затримувались, а всі розмови із людьми, що підходили до охорони, проводились на відстані десятків метрів.

У Київській Русі застосовувалося багато раціональних лікувальних засобів: сира печінка тріски - для лікування так званої курячої сліпоти, боброва струя - як тонізуючий засіб, застосування для лікування цинги клюкви, морошки, вживання в разі потреби внутрішньо і як зовнішній засіб - цибулі, часнику, хрону, редьки.

З давніх-давен у побуті народу в містах і селищах широко застосовувалося миття в лазнях. У великих містах (Новгород) уперше в Європі в XII ст. було дерев'яними та гончарними трубами проведено воду і зроблено каналізаційні відтоки, вистелено вулиці деревом.

Важко зараз говорити про стосунки монастирсь-кої медицини і світської. Але немає сумніву, що, не-зважаючи на окремі випадки антагонізму, то була єдина система медичних знань і медичної допомоги. Вона була об'єднана спільною християнською релі-гією, спільним ідеалом — служінням ближньому.

Значно затримали розвиток медицини, як і всього господар-ського життя й культури України - Руси, навали кочівників (XIII—XV ст.), що призвело до занепаду Руської землі.

Святитель Лука Крымский

Архиепископ Лука (в миру Валентин Феликсович Войно-Ясенецкий) родился в Керчи 27 апреля 1877 г. Окончив гимназию, по размышлении о выборе жизненного пути решил, что обязан заниматься только тем, что "полезно для страдающих людей", выбрал медицину. По окончании университета будущий святитель занимался медицинской практикой и научными исследованиями. В 1920-х гг. он работал хирургом в Ташкенте, активно участвуя и в церковной жизни, посещая заседания церковного братства. Слова епископа Ташкентского Иннокентия: "Доктор, вам надо быть священником" были восприняты как Божий призыв. После трехлетнего служения в сане иерея отец Валентин принимает монашеский постриг с именем апостола, евангелиста и врача Луки, и 30 мая 1923 г. иеромонах Лука был тайно хиротонисан во епископа. С этого времен начинается крестный путь Владыки как исповедника. Многочисленные аресты, пытки и ссылки не ослабили ревность Святителя в исполнении архипастырского долга и служении людям в качестве врача.

Святитель Лука (Войно-Ясенецкий), исповедник

С 1946 по 1961 гг. Владыка Лука был правящим архииереем Крымской епархии. Скончался Преосвященнейший Лука 11 июня 1961 г., в День Всех святых, в земле Российской просиявших. Но пастырь не оставил свою паству. Его молитвами совершались многочисленные чудесные исцеления. В 1996 г. состоялось обретение святых останков архиепископа Луки, которые в настоящее время почивают в Свято-Троицком кафедральном соборе Симферополя. Бог молитвами святителя Луки да даст и нам крепости в несении своего креста и добром исповедании Святой Православной Веры.

Святые бессребреники Косма и Дамиан были родные братья. Отечество их — Асия. Так в древние времена называлась часть Малой Азии. Ни время их рождения, ни время смерти неизвестно. Несомненно только то, что они жили не позднее IV века. Так нужно думать, во-первых, потому что в первой половине V века, при императоре Феодосии младшем, устрояли во имя их святые храмы, во-вторых потому, что копты, отделившиеся от православия со времен Халкидонского собора (431 г.), признают их в лике святых, тогда как живших после сего времени святых они не принимают.

Отец их был грек и язычник, мать — христианка, по имени Феодотия. В ранних летах они лишились своего родителя, но это послужило к их счастию. Мать могла свободнее заняться воспитанием детей. Решившись на всю жизнь остаться вдовою, она ревностно исполняла закон христианский; отказавшись от всех радостей жизни, она о том только заботилась, чтобы угодить Господу. Словом, была истинною вдовицею, каких восхваляет апостол Павел: истинная вдовица и уединена, уповает на Бога и пребывает в молитвах и молениих день и нощь (1 Тим. 5, 5).

Никола с Косьмой и Дамианом

Поэтому Святая Церковь причла ее к лику святых, наименовала преподобною