Приміщення, пофарбовані в голубі, сині, зелені кольори, здаються більш прохолодними, ніж вони насправді, а пофарбовані в оранжеві, жовті, - більш теплими.

Сучасне кольоробачення потребує цілеспрямованого кольорового оформлення інтер'єрів любого призначення. Принципи кольоробачення повинні лежати в основі роботи художника по інтер'єру, бо кольорове рішення інтер'єрів надає значну психологічну дію на людину. Наприклад, в заводських приміщеннях колір повинен поліпшувати продуктивність праці, в лікувальних закладах надавати заспокійливий вплив. В громадських закладах кольорову палітру можна вирішувати як з допомогою контрасних співвідношень, так і нюансних зближень кольорів. При співвідношенні декількох кольорів в інтер'єрі повинен переважати який-небудь один колір. На вибір кольору впливає також об'єм приміщень - у великих приміщеннях кольори можуть бути більш насиченими. Домінуючий колір в обробці приміщень звичайно сприймається малонасиченим, а кольори окремих деталей повинні бути йому контрасні. Одноколірність у рішенні інтер'єрів призводить до монотонності, а безпорядкове використання великої кількості кольорів створює враження переживання. Не слід забувати про високий коефіцієнт інсоляції скло панелей – контрасні кольори на них будуть полегшені за рахунок хорошого відбивання онячних променів від основи. Проте є небезпека використання контрасних варіацій – оскільки штучне освітлення значно загострює сприйняття кольору.

Але поскільки "інтер'єр" це невід'ємна частка архітектури, то роль кольору тут не обмежується створенням комфортних умов, а й багаточисельністю певних факторів. Тому використовуючи в інтер`єрі скло панелі слід добре зважити деякі організаційні принципи, зокрема це:

1) структура, форма і величина приміщення;

2) ступінь освітленості природнім світлом;

3) характер джерела штучного освітлення;

4) кольорове оточення;

5) відстань до стіни де є присутні елементи оформлення (в даному випадку інформаційні стенди);

6) загальна композиційна ідея;

7) мікроклімат приміщень;

8) розмір і матеріал огороджуючих поверхонь;

9) сторона світу з якого знаходиться приміщення.

Із множини засобів необхідно вміти вибрати більш ефективні для конкретного інтер'єру, бо кожна ідея вимагає власних засобів вираження. Але вибір не можливий без знань закономірностей, які керують цими засобами: відношення, пропорції, ритм, контраст, нюанс, масштабність, співрозмірність, спів підлеглість, компілятивність (від деталей і до цілісного сприйняття); і головними принципами: художній образ, тектоніка, гармонія.

При використанні принципу нюансності твір майже не виділяється на фоні, а, значить, не несе в собі сильного емоційного впливу. Така трактовка буває викликана призначенням виробу (напр. шафи-купе чи міжкімнатної перегородки). Часто необхідний ефект отримують за рахунок фактур, одинаково технічнопророблених.

Світловий контраст вносить в нюансне вирішення деяку декоративність і ілюзорність. Він часто досягається внаслідку бокового освітлення, що дає тіні, контрастуючи з світлою частиною декору, і підкреслюють рельєф його поверхні. При збереженні загального принципу нюансності вдалми буває введення незначного контрасту.

При складанні кольору необхідно врахувати відбиваючу властивість кольору. В залежності від призначення приміщення, його кубатуру, кількість проникаючого денного світла, характеру вечірнього освітлення, визначається ступінь насиченості того чи іншого кольору. Щоб завчасно розрахувати насиченість і відтінок фарбування по цих ознаках, слід керуватися коефіцієнтами відбивання світла поверхнями пофарбованими у різні кольори. В приведеній послідовності вказані коефіцієнти відбивання деяких із них: блий - 85 %, світло-коричневий - 35 %, світло-жовтий - 75 %, світло-зелений - 65 %, світло-синій - 63 %, жовтий середній - 65 %, сірий середній - 55 %, зелений середній - 52 %, синій середній - 35 %, темно-червоний - 13 %, темно-синій - 8 %.

Отже, при зображуванні малюнків на склі і при виконанні самих технологічних прийомів слід враховувати усі вищезазначені коефіцієнти, щоб приміщення не здавалося світлішим чи темнішим, коли це потрібно, в залежності від того, яке ми ставимо перед собою завдання.

ВИСНОВКИ

Крізь призму мистецьких практик у прикладному, а відтак і просторовому дизайні, чітко прослідковується метод наступності та верифікації інформаційного поля довкола питання скла мистецького. Ісоріогрфія виразно означує предмет та предметний світ, в якому простежується еволюція виробів гутного скла, високохудожніх творів по справжньому створених майстром гутником. Вітчизняне скловиробництво завжди стежило за коефіцієнтом авторської продукції, яку з часом допрацьовували зс принципом утилітарних параметрів і запускали у масове виробництво. І тільки сьогодні – на часі нового 3-го тисячоліття творчість авторів-гутників в діалозі із сучасним світом, дає хороший старт. Дослідження художнього скла усучасному вітчизняному інтер`єрі, його генези та головних етапів розвитку формування предметної культури в Україні дають підстави для відповідних висновків:

Підсумовуючи, головною тенденцією 80 – 90-х рр. ХХ століття стало утвердження самостійної ролі творів декоративно-прикладного мистецтва в ряді пластичних мистецтв, активно відбувається трасформація предметної форми відсуто утилітарної до декоративної, посилюється роль об`ємно-просторових виробів у створенні емоційно-образного середовища. Твори зі скла – стають вільним пластичним об`єктом – артефактом. З`являється ряд трмінів і понять, таких як – «Мистецтво предмета», «склопластика», «об`ємно-просторовий об`єкт», які відображають новий рівень творчого осмислення і практичної діяльності сучасних художників сучасної естетики у прикладному та просторову дизайні інтер`єру.

Вивчивши стан гутного скла в цілому шляхом вивчення літературних джерел та безпосередньо провівши “польові дослідження” – дає змогу зробити висновок, що на арені ХХ ст. гутна справа досягла величезних успіхів, вийшовши з суто ужиткового рівня до повноцінного, яскравого мистецького явища. Про що свідчать на протязі минулих десятиліть у своїх працях історики-мистецтвознавці, котрі доклали чимало зусиль для дослідження даної теми (Зельдич А.Д., 1966; Біляшевський М., 1913; Сердюкова О., 1997; Тищенко О., 1992; Ботанова А., 2001), зокрема публікації мистецтвознавців про сучасний стан гутництва (Чечусова З., 2002; Придатко Т., 2002; Шимчук Є., 1993; Лосик