пізніше - на межі нашої ери, коли на зміну процесу плавлення й формування скла та гарячої скломаси в Сидоні в 50 р. до н.е. прийшла нова технологія - видування скла. Техніка склодувів удосконалювалася і через деякий час видуванням навчилися одержувати довгі циліндри, які після розкриття розпрямляли до плоского віконного скла. Єгиптяни, а також мешканці Месопотамії, вміли виготовляти скло ще 3000-4000 років до н.е. У Єгипті виробництво скла досягло найбільшого розквіту в 1550-1350 рр. до н.е., на ту пору центром скловиробів була столиця Єгипетської держави - Фіви.
В Італію виробництво скла прийшло з Єгипту в 1 ст. до н.е., починаючи з другої половини 1 століття нашої ери створюються скломайстерні у Римі, який згодом стає великим центром скловиробництва. Із Риму скловиробництво поширюється по всій Римській імперії. Утворюються численні скломайстерні в Іспанії, Галлії, Південній Британії, Західній Германії, на північному узбережжі Чорного моря і на Русі.
В древні часи в Єгипті скляні вироби виготовляли пластичним формуванням із гарячої тягучої скломаси. Дуже рано стало відоме пресування скла. Значно пізніше була відкрита техніка його видування.
Скловиробництво зростало швидкими темпами у Венеції, в IX столітті вона конкурує з Константинополем, витісняючи візантійське скло з місцевого ринку. Особливо сильний поштовх до подальшого розвитку венеціанське скловиробництво одержало у 1204 р., після взяття Константинополя хрестоносцями, в складі яких були і венеціанці. Насильне переселення константинопольських скловиробників у Венецію зміцнили її особисте виробництво і послабили конкурента. Венеція стає всесвітнім центром скловиробництва і утримує свої позиції аж до XVI-XVII століття. Будучи найсильнішою морською державою Середземного моря, Венеція вела велику торгівлю з державами Ближнього Заходу і Сходу, значна частина доходу складалась від торгівлі склом. Венеціанські скляні вироби відрізнялися різноманітністю та великою художньою цінністю.
Техніка скловиробництва цього періоду відома по працям Г. Агриколи. Особливий інтерес для історії склоділля є праця флорентійського монаха Антоніо Нери, опублікована у 1612 р. у Флоренції.
В XVII столітті будуються перші склозаводи у Європі, в тому числі в 1635 р. перший завод в Росії (біля м. Воскресенська у містечку Духаніно). Однак ще задовго до виникнення цього заводу, в Х-ХІ ст. у Києві було розвинуто виробництво скляних і емалевих прикрас. Ці вироби відрізнялися витонченістю та вишуканістю оздоблення і експортувались за кордон. Розкопки В.В. Хвойко переконливо доказують, що час виникнення скловиробництва на Русі - епоха перших київських князів. Приблизно через 30 років після побудови першого заводу почалось будівництво другого склозаводу в селі Ізмайлово під Москвою. Продукція цього заводу по якості перевищувала продукцію Духанінського заводу.
В XVIII ст. в передмістях Москви існує вже шість склозаводів. В 1752 р. було дано "позволение профессору Ломоносову завесть фабрику для делания разноцветных стекол, бисеру, стеклярусу и других галантерейних вещей с привилегиею на 30 лет". Ломоносов був першим вченим і засновником наукового скловиробництва. З моменту організації першої наукової хімічної лабораторії (1748 р.) М.В. Ломоносов вів інтенсивну дослідницьку роботу по хімії та технології скла. Дослідження М.В. Ломоносовим скла - є першими в історії науки і техніки скловиробництва, виконані по широко задуманому плану, ним зроблено дуже багато для популяризації скла як універсального матеріалу. Велику частину дослідів він присвятив кольоровому склу, вивчає поведінку забарвлювачів в відновлюваному та окислюючому середовищах. При вивченні умов отримання золотого рубіну М.В. Ломоносов поступово переходить від двокомпонентного скла до найбільш складного - шестикомпонентного. В 1751 р. відкрив секрет виготовлення золотого рубіну і зробив його. В цьому ж році, тобто за 130 р. до Шотта, ним вивчалась впливовість ртутних солей на колір скла. За 120 р. до Гаркурта Ломоносов вводить в скло магній і сурму. Славетні мозаїчні картини Ломоносова, виготовлені із "тягнутої мозаїки", тобто витягнутих штабіков (паличок) чотирикутникового перерізу, нарізаних, а потім за визначеними розмірами закріплені на цементі. Незважаючи на те, що з часу виготовлення пройшло 246 років, мозаїка зберегла свіжість і яскравість кольорів.
Промислова революція привнесла безліч нововведень у процес виробництва скла. Так винахід насосу високого тиску в 1859 році в Англії зробило необов'язковим застосування майстрів-склодувів на цій операції. Зусиллями хіміків скло стало більш міцним та жаростійким. В 1871 році Вільям Пілкінгтон винайшов машину, що автоматизувала виробництво плоского скла шляхом використання циліндричного методу. Цей механізований процес був поліпшений Лаббером в 1903 році в Америці. Трохи пізніше виробники скла відкрили, що плоске скло може бути загартоване шляхом його повторного розігріву до певної температури, з наступним швидким охолодженням. Така обробка підвищила механічні властивості скла на 400%. Це мало надзвичайно значення для автомобільної промисловості, що перебувала в той час ще в стадії становлення. Технологія циліндричного виробництва була незабаром повністю витиснута новим автоматичним процесом, одночасно винайденим американською компанією Irving Colburn і бельгійською Emile Fourcault. Розплавлене скло витягалося з ванни розплаву у вигляді тонкої стрічки, а потім, остигаючи, прокочувалося між двома азбестовими роликами. Незважаючи на те, що скло, виготовлене таким методом, було далеким від досконалості, воно було найкращим на той час виробленим плоским склом. Розширення застосування цієї технології в період з 1920 по 1930 роки призвело до 60% зниженню цін. На основі цього технологічного процесу було освоєне виготовлення рельєфного скла, що дозволило архітекторам розширити застосування скла. Справжній скляний бум почався після першої світової війни.
Однак, незважаючи на загальне поліпшення справ у галузі, каменем спотикання залишалося полірування. Полірування продовжувало бути самостійним технологічним процесом, що