У Київській Русі після татаро-монгольскої навали скловиробництво обірвалося і відродилося лише за 200 років у виконанні майстрів-цеховиків Західної України. Поступово почав складатися і остаточно сформувався в епоху бароко тип українського художнього скла - гутне (гута - приміщення, де була розташована піч для варіння скла). Одна з його особливостей - це фігурний скляний посуд, зроблений у формі різних тварин. Особливо популярними були "пляшки-ведмеді", без яких не обходилося жодне свято. Асортимент гутної продукції поступово розширявся, її прикрашали емалями і гравіюванням. Та виготовлення цих виробів перейшло від майстерень до промислового виробництва.

У Росії перший скляний завод (Духанінський) заснував швед Коет 1635 року неподалік Москви. Перший державний скляний завод з'явився 1668-го в селі Ізмайлово. Значний внесок у розвиток скловиробництва в Росії зробив Михайло Ломоносов, що відкрив 1753 року Усть-Рудицьку фабрику з виробництва кольорового скла.

Масове виробництво скла почалося наприкінці XIX ст. з винаходом печі Сіменса-Мартена й заводським виготовленням соди. Тоді ж з'явилися перші машини для виробництва порожнистого скла. Упродовж усього сторіччя винаходили різні способи витягування стрічки - способи Ліббі-Овенса, Фурко, Піттсбурга. Змінювалася техніка виробництва матеріалу, що спричинило появу скла теплозахисного (теплопоглинального), світлорозсіювального, склопакетів, бронескла тощо. Виникло й багато різних технік художньої обробки скла, так що художні можливості цього матеріалу щороку розширяються.

Завершуюючи огляд історико-культурних особливостей застосування скла в інтер`єрі слід виоремити метод наступності та інтегративності у сфері розвитку такого ремесла як гутне мистецьке скло. Суспільні відносини різних народів, торгівля та промисли показали дійсний стан перходу ремесла від спільноти однієї до іншої. Разом з цим передавалась і традиція декорування, система зображуваного періодично зазнавала змін, а відтак – виріб набирав нової художньої якості. Скло трансформувалось від вжиткового предмету до монументального вітражу за критеріями зведення храмів середньовіччя. Скло поступово поширювалось як елемент вишуканої краси у формах люстер, прикрас, посуду та ін.

2.3. Найдавніші відомості про використання художнього скла на теренах України.

Вже за античної доби на укр. землі імпортовано скляні прикраси, а згодом і посуд з Греції та зі Сходу. Пізніше їх місце зайняли Рим, після - Візантія. Сліди місць скляної промисловості з ІІІ — IV cт.ст. виявлено при розкопах у Комарові. Перший розквіт скляної промисловості в Україні припадає на ХІ — ХІІІ ст.ст., коли виробництво скла, зокрема скляних прикрас, набрало масового характеру: скловиробні в Києві (близько і в Печерському монастирі), в Чернігові, , (Гутним склом на Галичині займалися ще в XII столітті. Тоді скло варили на дровах.) та ін.

С.Моравський в архівах містечка Но-вий Санч (тепер Польща) здобув відомості про існування в 1493 р. на його околиці склоробного виробництва. Сюди під час навали також прибуло багато втікачів, серед яких могли бути й майстри-скловари. Такі осередки на землях Південної та Північно-Західної Русі, слід гадати, стали ба-зою, на якій розвинулося українське гутництво — перші склоробні мануфактури.

Спершу в виробництві мистецького скла застосовано техніку витягування та відливання, на переломі Х — ХІ ст.ст. опановано мистецтво видування, а згодом і рафінування маси дворазовим варінням, що давало чисте прозоре скло. Знайдені посудини Х — ХІІІ ст.ст. свідчать про наявність двох сортів виробів: дешевих з «простого», «зеленого» (пляшкового) або «лісного» скла і з високоцінованого «білого» або «кришталевого». Посуд того часу прикрашався накладними узорами зі скляних ниток і стрічок (однотонних або кольорових) у формі спіральних або хвилястих ліній, а також геометричного орнаменту. Ця орнаментика стала основою українського скляного виробництва. По татаро-монгольській руїні виробництво скла занепало. У ХIV — XVI ст.ст. скляна промисловість переміщується з міст на території, де був ліс і кварцовий пісок; замість колишніх ремісничих майстерень, з'являються невеликі підприємства типу — (скляні заводи). Найдавніші відомості про гути маємо на Західно-Українсбких Землях з сер. XVI ст. у староствах: Белзькому, Городецькому, Любачівському (гути в околицях Потелича). У XVII ст. з'являються гути в старостві Львівському, на Закарпатті (в околицях Мукачева), а головним чином на Волині, Київщині й з другої пол. XVII ст.. на Лівобережній Україні та на Слобожанщині. Під кін. XVII ст. на Лівобережжі працювало близько 25 гут. Їх будували здебільше промисловці-гутники і майстри-орендарі (що творили цілі династії: Лосі, Білозерські, Богинські, Скабичевські, Чумаки тощо) на землях магнатів і шляхти, монастирів і (на Лівобережжі) козацької старшини. Маючи підтримку з боку цих землевласників (чимало з них мали свої власні гути), а також з боку гетьманської адміністрації (особливо за гетьманування Івана Мазепи), скляна промисловість щораз більше поширювала мережу своїх підприємств. На гутах виготовлялось віконне скло, різноманітний посуд (зокрема аптечний), пляшки тощо, а також кришталеве та оптичне скло. Ці вироби вивозилися до Московщини, Білорусі, Польщі та Прибалтики. Скляна промисловість, у формі гут, найбільше поширюється у XVII ст., зокрема на Чернігівщині; загалом на Лівобережній Україні у XVIII ст., в різні часи, працювало близько 100 гут (майже всі на території Стародубського й полків). У другій пол. XVIII ст. виникають тут і більші скляні заводи — мануфактури, які належали великим землевласникам (графи К. Розумовський, П. Рум'янцев-Задунайський, П. Завадовський та ін.). Найрізноманітніші вироби цих