ЗАТ "Костопольський завод скловиробів" Рівенської області. З урахуванням тенденцій ринку медичної склотари відбувається процес перефарбовування скла у ванній печі № 1 з коричневого на безбарвне. Завод у серпні 2001 р. Перейшов на випуск парфумерної склотари. Із введенням в дію третього склоформуючого автомата IS – 6 – 2 підприємство почало освоювати склотару для напоїв. Випуск продукції на початок 2002 р. Склав 67 193 тис. одиниць. Споживачами підприємства стали відомі торгові марки „Союз-Віктан”, „Росинка”. Парфумерна тара постачається на парфумерні комбінати „Супермаш”, „Алые паруса”, „Ефект”, „Россо”.

ВАТ "Рокитнівський скляний завод" Рівенської області. Підприємство спеціалізується на виробництві ексклюзивної склотари, яку потребує сучасний споживач. Його продукція відповідає європейським стандартам якості і здатна задовольнити найвибагливіші смаки. Тісна співпраця з існуючими споживачами продукції та постійне спілкування з потенційними замовниками приводить до усталених партнерських стосунків з клієнтами.

ВАТ "Сімферопольський склотарний завод".

ВАТ "Ветропак-Гостомельський склозавод" Киівської області.

ВАТ "Індустріальна скляна компанія" у м. Херсоні.

ТОВ "Торгівельна Компанія "Кристал, м. Костянтинівка Донецької обл.

ТОВ "Артемівський завод скловиробів", м. Артемівськ Донецької обл.

ТОВ "Бучанський завод склотари", смт. Буча Київської обл.

ЗАТ "Київський склотарний завод".

ВАТ "Песковський завод скловиробів" Бородянський р-он Київської обл.

ТОВ "Південноукраїнська скляна компанія", м. Одесса.

ТОВ "Мерефянська скляна компанія", м. Мерефа.

Проте аналізуючи напрям розвитку художнього скла неможливо не згадати цілий пласт традицій Київської школи, що продукувала майсерність художнього скла майдже впродовж 1920-90 рр.

На прикладі фундаментальної праці Ф.Петрякової (1975) чи не найбільш ґрунтовно переглянуто проблему розвитку гутних традицій в українському склярстві. Цю монографію, що носить аналітичний характер, можна розглядати, як найбільш ґрунтовне мистецтвознавче дослідження з питань специфіки гутного скла в том числі й Київської школи. У науковий обіг нею введено значний за обсягом фактологічний матеріал. Широко розглянута і проаналізована історія українського гутництва. У колективній праці, присвяченій українській кераміці та склу, Ф.Петрякова (1974), порушуючи питання сучасного гутництва на прикладі робіт київських художників, торкнулась проблеми використання традицій у промисловості. Також слід відзначити праці І.Сакович (1975), що звернулась до проблеми співіснування традиційного та інноваційного шляхів у сучасному українському декоративно-прикладному мистецтві. В цьому ж аспекті розглянута творчість київських художників скла, які поєднували технічні і художні можливості гутництва з сучасними формами виробів та прийомами художньої обробки. Л.Жоголь у власних працях (1973, 1978, 1986) звернулась до питання сучасного художнього скла, виходячи з загальних проблем монументально-декоративного мистецтва. Наведено багато прикладів робіт київських художників, як вдалі зразки синтезу архітектури та художнього скла. Аналогічна за проблематикою, робота Л.Казакової (1989) присвячена темі синтезу архітектури та декоративного скла 1960-х - 1980-х рр.. Автором наведені точні спостереження з приводу поступових змін характеру взаємодії творів художнього скла з об'ємно-просторовим середовищем архітектури.

Історія скляного виробництва у Києві реконструйована на основі архівних джерел. У справах Київської губернської канцелярії зберігаються посилання на Указ Петра 1 та Сенату про заснування в Києві у 1720 р. заводу по виробництву скла та дзеркал. Згадки про Київський склозавод періодично зустрічаються впродовж 1720 - 1727 рр.. За браком фактологічного матеріалу немає достатньої можливості скласти повну уяву стосовно асортименту та характеру виробів цього заводу. Подальший розвиток скляного виробництва у Києві XVIII - І-пол. XIX ст. окреслюється фрагментарне на підставі випадкових відомостей. Більш чітка картина розвитку скляного виробництва у Київській губернії складається завдяки щорічним звітам статистичного комітету (з 1868 р.) та описам старшого фабричного інспектора Київської губернії при канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал- губернатора (з 1887 р.). У П-пол. XIX ст. найпотужнішим серед усіх склозаводів Київської губернії було підприємство на Деміївці, у передмісті Києва, де виготовляли, переважно, тарне та аптекарське скло. В 1914 р. було затверджено статут Товариства Південно-Російського склозаводу, що належав спадкоємцям МІхельсона. На поч. XX ст. завод працював безперервно, проте у 1917-1919 рр. процес припинення та поновлення діяльності Південно- російського склозаводу носив перманентний характер.

Слід зазначити, що у У ІІ-пол. 1950-х рр. відбулась ціла низка подій, що вплинули на кардинальні зміни у формуванні нової естетики художньої промисловості - II Всесоюзний з'їзд архітекторів (1955), з'їзди Спілки художників УРСР (1956) та Спілки художників СРСР (1957). Естетичні та художньо-стильові програми, закладені на цих форумах митців, дали свої відчутні результати, що у скляній промисловості почали реалізовуватись на зламі 1950-х - 1960-х рр.. Однією з головних ознак художнього стилю 1950-х рр. є його уніфікованість при домінуючому стані архітектури. Підвищена декоративність, масивність, помпезність стали типовими ознаками стилю, до яких згодом додались історизм, еклектичність та надмірність. Тенденція станковізації, ^картинного" мислення призвела до оцінки творів, перш за все, з огляду на тему й сюжет. На вазах Київського скло-термосного заводу популярними були зображення пам'ятників Б.Хмельницькому і Т.Шевченку у Києві. Виходячи з того, що подарункова ваза має бути "багатою", в одному виробі поєднували кілька складних технік холодної обробки, "силоміць" з'єднували в образний ряд народні рослинні мотиви, технічний прийом "галлє" та псевдокласичні форми. У виробах склозаводу тотально панувала еклектика.

Риси загальної уніфікації позначились на тенденції монументалізації форм виробів. На Київському скло-термосному заводі була створена ціла низка монументальних ваз і фонтанів, що демонстрували собою прагнення підкорити матеріал та йшли всупереч його природним властивостям.

У цей період свідомо нівелювались природні самодостатні властивості