У виробах зі скла 1950-х рр. співіснували негативні риси щодо художнього рівня творів і позитивні щодо технології та технік виконання. Саме ці обставини дали можливість регенерації художньої мови творів зі скла у 1960-ті рр„ коли стиль формувався як своєрідний антипод попередньому, проте практичний досвід попередників використовувався досить широко.На поч. 1960-х рр. у творчості київських художників простежуються зацікавленість українським гугним склом XVIII ст. Митці, звертаючись до гутної спадщини, не копіювали "стару гуту", а осмислювали традиційно- народні принципи формотворення та особливості художнього строю. Принципово нові естетичні погляди на характер архітектури та формування утилітарно-конструктивного стилю обумовили ознаки виробів декоративно-прикладного мистецтва. Пріоритет лаконічної форми та декору визначив характер скляних виробів цього перехідного періоду, коли активно залучали гутну традицію в поєднанні зі сміливими новаціями. На становлення художньої мови творів київської школи мали суттєвий вплив чеське і ленінградське скло, що позначилось у формотворенні та техніках декорування. Художники активно використовувати кольоровий декор у вигляді джгутів. смуг, ниток, плям, крихти, що за характером оздоблення збігався із принципами поширеного тоді "діагонального" стилю. У творах киян позначилася тенденція поєднання традиційних засобів декорування, базованих на рукотворності, з сучасними формами та характером декору.

У ІІ-пол. 1960-х рр. відбуваються загальні зміни в декоративно- прикладному мистецтві у напрямку більшого тяжіння до декоративного начала, виявлення специфічних властивостей матеріалу. Майстри київської школи художнього скла, які через промисловий характер виробництва мобільно відгукувались на художньо-естетичні потреби часу, активно працювали у даному напрямку.

У цей період принципові зміни відбулись у трактуванні традиційних форм скляного посуду, де чітко простежувалося власне, авторське прочитання. Експериментами у цьому напрямку займались Л.Митяєва, ВТеніпке, О.Гущин. Посилення акценту на декоративному значенні творів, при сюжетному трактуванні композицій, знайшло яскравий вияв у фігурному антропоморфному посуді, цілу низку якого створили І.Зарицький та П.Аверков.

В цілому можна відзначити, що в українському художньому склі 1960-х рр., у тому числі в роботах київських митців, найбільш вагомою була традиційно-народна тенденція розвитку, що зазнала численних інтерпретувань. Виділяються три основні напрямки розвитку форми та декору: традиційне трактування, поєднання традиційного і нового, нове трактування традиційної форми та декору.

У кін. 1960-х - поч. 1970-х рр. в київській школі художнього скла накреслюються поступові зміни у поглядах на народну традицію. Формувалась нова творча естетика, що передбачала широкий спектр пошуків у напрямку образної виразності творів. Визначилась тенденція тяжіння до створення виставкових, декоративних композицій, ансамблів та поступового відходу від ^посудного" мислення. Саме в цей час виникає термін "інтер'єрне скло", яким позначали твори, що виконували функцію станкового декоративного твору із самостійною художньою вартісністю. Загальна тенденція до підсилення декоративності позначилась досить сильно у творах київських художників скла. Це виявилось у певному збільшенні форм посуду, де власне декоративність розумілась як своєрідна орнаментальність, через застосування великої кількості різноманітних наліплень.

У київському художньому склі 1970-х - поч. 1980-х рр. гутні техніки стають визначальними, відкриваючи величезні можливості для пошуків, фантазій, імпровізацій. Традиції "старої гути" розвивались у двох напрямках і тісно поєднувались між собою - "фольклорно-пластичному" та "декоративно- бароковому". Генеза барокових рис, і саме національна специфіка українського бароко, простежується у надмірності скульптурно-зображальних форм, у багато прикрашених наліпленнями виробах, а також у зверненні до техніки матового гравірування.

Загальна тенденція декоративно-прикладного мистецтва 1970-х - поч. 1980-х рр. пов'язана з пластичними пошуками, де теми, образи, асоціації йшли від природи, так званого "натурстилю" У межах цього напрямку працювали майже всі митці київської школи художнього скла. Хоча тема природи, навколишнього світу була однією з провідних у художників скла впродовж 1970-х рр.. Проте виділяються два етапи, що послідовно змінювали один одного. Спочатку це були суто декоративні форми, в яких можна побачити прототипи утилітарного посуду, і тема природи вирішувалась за допомогою певного кольору та візерункових наліплень. У П-пол. 1970-х рр. поступово на перший план виступає чиста пластика, кольоропластика, форми якої походять від природних прототипів. В цілому, можна відзначити, що 1970-ті - поч. 1980-х рр. для київської школи художнього скла - це період розквіту, інтенсивних творчих пошуків, експериментів. Хоча пошуки за спрямуванням носили різновекторний характер, але мета їх була одна - розширення образної виразності творів.

В кін, 1980-х - 1990-х рр. у київській школі скла позначились тенденції до розширення тем, функцій, технік творів, менш чіткими стають видові ознаки, відокремлюється напрямок, що можна означити як мистецтво пластики. У межах виставкового напрямку відбулись кардинальні зміни, саме у концепції "авторського скла". Ідейне, філософське, емоційне навантаження творів сприяло формуванню нової естетики художнього скла. Ці тенденції активно розроблялись, як концепція сучасної склопластики, на міжнародних симпозіумах у Львові, де брали учась кияни А.Балабін, С.Кадочников, С.Сміян, В.Дудін.

Прояви постмодернізму, певною мірою, торкнулись київських художників скла. Втілення його ідей відбувалося не без впливу декоративних автентичних традицій, проте підкреслювався сучасний