Курсова робота

на тему:

„ Українська культура у дослідженнях вітчизняних вчених ХІХ – ХХ ст.”

Зміст

Вступ .......................................................................................................................3

1. Розділ І. Історія української культури в дослідженнях вчених 20-40-х рр...5

2. Розділ ІІ. Післявоєнні праці з історії української культури..........................14

3. Розділ ІІІ. Сучасна історіографія про історію української культури...........20

Висновки................................................................................................................26

Список використаної літератури.........................................................................27

Вступ

Актуальність проблеми. Багата спадщина української культури, що вражає розмаїттям, є складовою і невід’ємною частиною загальнолюдського культурного процесу. Її вивчення утверджує національну самоцінність, сприяє усвідомленню українцями своєї ідентичності. Багатовікова історія українського етносу з покоління в покоління передає культурну спадщину, що сприяє культурному розвитку нашого народу. Тому, історіографія української культури ХХ ст. є дуже актуальною в наш час, тому що є ще багато „ чорних дір ” у досліджені даної теми, вивчення яких допоможе краще зрозуміти історичні події, які відбувалися в той час.

Предметом вивчення є історія української культури в дослідженнях вчених 20 – 40 – х років; культура України у післявоєнній історіографії; українська культура у сучасній історіографії.

Об’єктом дослідження у курсовій роботі виступає українська культура ХХ ст..

Мета роботи: вивчення проблеми культурного розвитку ХХ ст. в історіографії.

Завдання курсової роботи:

охарактеризувати культурний розвиток у працях вчених 20 – 40 – х років;

дослідити проблему розвитку української культури у післявоєнних працях вчених;

проаналізувати сучасну історіографію про історію української культури.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють ХХ століття, період, коли розвиток української культури набув стрімкого росту, який був пов’язаний, насамперед із подіями, які відбувалися на Україні, та поза її межами.

Практичне застосування курсової роботи. Окремі матеріали дослідження можуть бути використаними під час лекційних, семінарських та контрольних занять у Вузах, в ході різного роду навчально – звітних конференцій, дискусій, тощо. Робота може використовуватись студентами під час проходження фахових практик (у школах, архівах, коледжах).

Структура роботи. Дослідження складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Не претендуючи на вичерпність дослідження, ми спробуємо висвітлити проблему з позиції об’єктивності та історизму, так як на сучасному етапі розвитку історичної науки потреба в цьому є особливо нагальна.

Розділ І. Історія української культури в дослідженнях вчених

20 – 40 – х рр.

В історії української культури початок ХХ ст. був вельми плідним. Завдяки значним соціальним, економічним і політичним змінам продовжували розвиватися творчі сили, започатковані відміною кріпосного права та реформами 60 – 70 – х рр. ХІХ ст.. Водночас з’явилися молоді, не менш завзяті й талановиті митці, які попри наступ російського царизму, особливо після поразки революції 1905 – 1907 рр., досягли великих успіхів. Розквіт небаченої сили спостерігався в усіх напрямах національного, культурного і духовного життя України.

Проте, як і в інших регіонах Російської імперії, цей процес в Україні був явищем надзвичайно контрастним. Якщо незначні прошарки суспільства користувалися благами вищої освіти, система якої у зв’язку зі зростаючою потребою суспільства ставала дедалі розгалуженішою й за своїм розвитком не відставала від передового європейського рівня, то переважна більшість населення України залишалася не писемною та далекою від надбань цивілізації [ 8, с. 74 ].

На всій території України не працював жоден вищий навчальний заклад з українською мовою викладання, не було жодної української школи на державному утриманні. Навіть під час революційних подій 1905 – 1907 рр. царський уряд дозволив запроваджувати викладання в школах України лише місцевою говіркою. Самодержавство, побоюючись поповнення лав учасників національного відродження з різних верств населення, в самому зародку душило розвиток української культури.

Цей період можна назвати добою, коли активно формувалися політичні та культурні передумови відновлення і розвитку української державності. Усі процеси і події, що визначали хід української культури, постійно породжували прагнення дослідників до їх наукового аналізу [ 20, с. 518 ].

Під впливом піднесення національно – визвольного руху значно урізноманітнилися тематика і спрямованість української літератури. Письменники все гостріше висловлювали своє ставлення до соціальних проблем того часу, не обмежувалися лише описом життя селянства, його побутом, культурою, але й звертали увагу на інші верстви населення, відображали посилення активності мас у боротьбі з існуючим ладом, викривали його сутність і нездатність вести країну цивілізованим, культурним шляхом розвитку.

Прикладом такого реалістичного підходу до зображення тогочасного життя українського суспільства була творчість талановитого письменника В. Винниченка. Громадськості запам’ятались його твори: „ Краса і сила ”, „ Голота ”, „ Талісман ” та інші, які були написані напередодні й у період 1905 - 1907 рр., в яких він яскравими фарбами, з притаманною йому образністю відображає життя мешканців провінційних містечок, жахи солдатчини та царських в’язниць. Він змальовує образи селян і революціонерів, які потрапляють у складні психологічні ситуації. На основі всього цього узагальнює розвиток науки і освіти, робить наголос на діяльності царизму відносно української культури. За його словами Україна перетворювалася в провінцію великої імперії з деякими етнографічними особливостями. Багата, соковита, пісенна мова оголошувалась „ малороссийским наречием ”. Церква, що стала вже давно чужою, ставала головним знаряддям поросійщення українського люду [ 26, с. 157 ].

Тому не можна не погодитися з І. Огієнком, який писав: „ Вік ХІХ знає декілька великих погромів української культури: погроми ці дедалі ставали дошкульними і вкрай руйнували все те, що мала Україна свого і що вона встигла утворити в коротких перервах між погромами ” ( І. Огієнко. Українська культура: Коротка історія культурного життя українського народу. – К., 1918 ).

Особливу цінність має Історико – публіцистична книга