1.2. Традиції, маістри та осередки

Фігурний посуд у вигляді тварин і птахів побутує на Україні з давних часів. Щоправда, порівняно з попередніми епохами він значно змінив свою функцію. Раніше такі вироби використовували як святковий ритуальний посуд. Без баранця, наприклад не відбувалося жодне весілля. Наповнивши медом чи іншим смачним напоєм, його підносили молодятам. [14, 58] Лембик символізує родинний добробут, заможність. Напої, котрі виливались з утроби посуду, очевидно, асоціювалися з кров'ю жертовних тварин, їхньою магічною життєвою силою, що було пережитком давніх язичницьських обрядів. Семантика цього посуду підсилювалась і тотожною символікою глиняної уявної вовни, якою оздоблювались ці вироби. Бараняче руно символізує родючість. Вважалося, що баранець приносить щастя. Тепер фігурний посуд більше використовується лише як окраса інтерєра, тобто він виконує, в основному, декоративну функцію. [14, 58]

Композиційне вирішення посудин-левів усталене: вони мають циліндричний тулуб, виточений на гончарному крузі, до котрого доліплюються ноги, голова, хвіст, рельєфні прикраси, що імітували вовну. Тварини стоять, закинувши хвіст на спину, піднявши трохи голову і відкривши рот, у якому є отвір для виливання рідини. Форми масивні, узагальнені статичні.

Можливо гончарі наслідували форми металевих акваманілів (водоліїв), що набули поширення у Західній Європі у ХІІ-ХVІст., а у Київській Русі відомі від ХІІст. (у Києві знайдені бронзові акваманіли домонгольського часу у вигляді барана і козла, у Переяслав-Хмельницькому та Чернігові — у вигляді лева, на Івано-Франківщині — крилатого грифона).

Фігуративними деталями оздоблювалися шийки закарпатських корчаг, дзбанків Прикарпаття, подільських і полтавських куманців – ритуальних посудин для вина у вигляді колача. [11, 73-74]

Головними керамічними осередками виготовлення фігурного посуду у ХХст. були Київщина(васильківський майоліковий завод) і Полтавщина ( Опішнянський завод «Художній керамік»). Відомими майстрами є Д. Головко, М.Денисеко, І.Білик, В.Біляк, Г.Пошивайло, М.Китриш, М.Піщенко, та ін.

Упродовж всього життя Д.Ф.Головко відстоював позиції суто рукотворного способу виготовлення кераміки. Найдрібніші деталі декору він точив на гончарному крузі. Проте саме він на початку 1950-х років запропонував масове тиражування композиційно складних фігурних посудин способом лиття.

Музей українського народного декоративного мистецтва в Опішні володіє значною колекцією неповторної спадщини художника. Збірка різноманітна, охоплює тридцятирічний період творчості митця з повоєнних часів до 1975 року. На виставці до 100-річчя з дня народження великого майстра представлено все багатство його творчого доробку: великі декоративні фігурні посудини та скульптура, традиційні українські посудини – плескачі та куманці, вази та малі скульптурні форми. Кожен з пишних баранців, дивовижних козликів, струнких оленів має своє неповторне обличчя, свій характер. Добрий казкар Д.Головко магією свого таланту та великої праці оживив їх, вклавши в них свою душу, знання, уміння.

Творчість Дмитра Головка – своєрідне та дивовижно багатогранне явище, а невтомна фантазія гідна подиву. Живильним джерелом його творчості є естетичний ідеал, що походить від рідної землі й української пісні, від народної мудрості.

Справу великого майстра гідно продовжують його нащадки – син Михайло Дмитрович та онуки Валентин та Христина. Вони також художники-гончарі, кожен зі своїм творчим почерком. Роботи членів родини художника представлені на виставці.

Роботи Михайла Китриша є класичними зразками сучасної народної кераміки. Майстер у творчій роботі віддає перевагу декоративній скульптурі: виготовляє традиційний для гончарства Опішного зооморфний посуд у вигляді левів, биків, баранів, козлів. У руках гончаря вони перетворюються на унікальні скульптури зі складними, притаманними лише їм декоративними елементами образотворення. На цій ниві Михайло Китриш виявив себе прекрасним інтерпретатором давніх традицій гончарної пластики Опішного, значною мірою доповнивши її численними технічними прийомами декорування посуду. Твори мистця вражають своєю художньою довершеністю: красою силуету, пластичною досконалістю ліпленого декору і підкресленою повнозвучністю кольорів. Кожен твір є неповторним як за художньообразним змістом, так і за індивідуально-емоційною виразністю.

Майстер має багату фантазію і бездоганно володіє широким арсеналом художніх засобів. Кожен новий твір – справжня творча знахідка. Мистець шукає нові композиційні рішення, цікаві пластичні форми для створення оригінальних художніх творів.

Іван Архипович Білик належав до тих майстрів, які володіють умінням яскраво передавати психологію створюваних ним образів, а тому його скульптурні декоративні твори щоразу набували нових рис. Гордість і доброзичливість, пихатість і відчай, радість і смуток – такими ознаками позначав свої зооморфні посудні скульптури (коні, леви) талановитий мистець. Твори Івана Білика впізнаються без підпису – такий самобутній гончарський почерк мистця

Василь Онуфрійович Омеляненко - заслужений майстер народної творчості України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка. Зооморфні барокові посудні скульптури майстра викликають загальне захоплення. На перший погляд, специфіка його роботи нічим не відрізняється від технології інших гончарів, послідовність виготовлення скульптур така сама: зроблені на крузі «тулубець», голова, ніжки з’єднуються і вкриваються однорідним рельєфним, наліпним декором. Однак, є й принципові відмінності. Передусім, впадають в око цілком «омеляненкові» пропорції скульптур. Якщо у фігурних посудинах старих майстрів голова лева чи барана була майже додатком до основного об’єму посудини, а параметри глиняних звірів Івана Білика в пропорціях наближалися до природних, то в бика, козла чи лева Василя Омеляненка голова, шия і груди, зливаючись в одне ціле, стають домінантами, тобто такими масивними, що вже невеликий тулуб сприймається як доповнення до них. Пошуки майстра спрямовуються на ускладнення й водночас на посилення виразності силуету тварин, позбавлених звіриної сутності, позначених глибоким психологізмом. Кожен твір майстра оригінальний за своїм образним змістом. У колекції музею-заповідника зберігаються 304 твори Василя Омеляненка.

В Опішному нині живе й працює відоме подружжя гончарів – Галина Сергіївна та Михайло Єгорович Китриші (Михайло Єгорович