Високою майстерністю виготовлення прикметні майолікові вироби, створені подружжям васильківських керамістів Надії та Валерія Протор’євих (312 предметів). Митці стали своєрідними першовідкривачами у виготовленні сучасних майолікових сервізів ужиткового призначення на основі вмілого, новаторського використання традицій народного мистецтва. У фондах музею-заповідника зберігаються їхні вази, миски, настінні тарелі, сервізи, баклаги, декоративні скульптури тощо. Вироби Протор’євих мають виразні форми і лаконічний декор. Вони користувалися великою популярністю як в Україні, так і поза її межами.

Заслужений діяч мистецтв України, художник-кераміст із Василькова Михайло Денисенко по батьковій лінії – потомствений гончар, по материнській – з козаків. Для його творчості характерна органічна спорідненість з ідеями, темами й сюжетами національної культури, втіленими в народних піснях, прислів’ях, літературі. Художник усе життя залюбки створював різноманітні набори посуду, декоративні тарелі й миски.[8]

Властивості керамічного посуду

Науково доведено, що глина була одним із вирішальних факторів трансформації „неживої природи в живу”. Глина має надзвичайно важливу особливість: здатність зберігати і передавати енергію. За ранніми міфологічними традиціями багатьох народів світу глині відводиться важливе місце у творенні тіла першої людини з червоної або морської глини.

В житті наших пращурів глині належало чільне місце, вона була оточена ореолом святості і таємності, ототожнювалася із живою істотою, одухотворювалася. В народі вірили, що саме з цієї загальної субстанції Господь створив людину, землю, сонце і зорі. З глини не лише виготовляли посуд і споруджували будівлі, нею лікували, застосовували в обрядодіях. Магічні властивості глини зумовлені, передусім, її вібраційними характеристиками та показниками внутрішньої активності. Цілком природно, що володіти космічними першоелементами і стихіями: землею, глиною, водою, повітрям, вогнем під силу лише гончарю, який вважався всемогутнім божеством, чарівником, втіленням надприродних сил. Не випадково гончарі архаїчних суспільств вважалися жерцями й священнослужителями, посередниками між світами людей і богів, а їхні знаряддя праці – небесним даром. Гончарна піч вважалася горнилищем стихій, а гончарний круг символізував універсальну вселенську форму – коло. Відповідно і сама робота горн-чарів – „чарівників горну”, супроводжувалася обрядовими діями: від заготівлі глини, вибору часу роботи до канонів поводження із гончарським начинням та виробами. Глиняна річ, виготовлена із дотриманням ритуалів, набувала сакрального змісту, уподібнюючись світовим символам та образу самого майстра. У такому контексті гончарство виступало не просто ремеслом, а священним актом творчості.[9]  

Смак вина, налитого із глиняного посуду, годі порівняти із смаком вина, налитого із пляшки. Це все пов’язано із формою та матеріалом, з якого виготовлений цей посуд. Як відомо, перед подачею вина слід відкрити пляшку, щоб воно «подихало». Особливість глини як матеріалу у тому, що вона пропускає повітря. А особлива форма декоративного скульптурнрго посуду збільшує площу «дихання» напою. Тому, якщо вино перелити в куманець, то процес «дихання» напою відбувається набагато ефективніше. Переваги зберігання продуктів у глиняному посуді, у порівнянні з порцеляновим, фаянсовим чи кришталевим, незаперечні. Глиняний посуд, як відомо, має пористу структуру, тому зовні глечик завжди вологий, а температура всередині нього нижча від зовнішньої. Таким чином, він сам регулюює температуру і вологість. Причому робить це не гірше за термос. Наприклад, напій, залишений у такому глечику, буде прохолодним навіть у теплий день, і навпаки гарячий напій довше зберігатиме тепло. 

Глиняний посуд найкраще допоможе зберегти смак та аромат напою, адже тільки екологічно чиста глина виділить особливості смаку будь-якого напою. Готувати страви в неполивному керамічному посуді і їсти з нього - корисно для здоровя. У страву з глиняного черепка потрапляють розчинні мінеральні солі. Гончарі харчувалися з керамічного посуду, тому майже не хворіли на шлункові захворювання.[6, 61]

Споконвіку керамічний посуд вважався ідеальним для зберігання продуктів. Молоко у глечику могло стояти і не киснути три-чотири доби, а варення і соління зберігалися в глечиках без кришок майже рік і не пліснявіли. Засипані в керамічні глечики борошно або крупи, зав’язані щільно матерією, добре захищені від комах. А ще у глечиках в злегка підсоленій воді добре зберігається вершкове масло.

Керамічний посуд не тільки вишуканий, а ще й корисний. Вважається, що глиняний посуд здатен витягувати з людей негативну енергію, наповнювати чистотою й силою, накопиченою століттями. Такий посуд містить енергію всіх чотирьох першоелементів стихій.Тому їжа, приготована в такому посуді, не тільки дуже корисна й смачна, але й зберігає в собі неймовірну атмосферу душевного тепла й затишку.[3]

Розділ ІІ

Лембики. Типологія образів

Лембики – це зооморфні прототипи баранців, оленів, коней, биків, цапів, левів. Кожна посудина має свою образну семантику. Через напій людина наділяється рисами, символом яких є тварини.

Баран - символ чоловічого начала, творчої енергії, оновлення, сонячної сили, благополуччя, багатства, ситості, достойності; водночас баран - символ глупоти, нерозумної, впертої людини. Символ барана означає справедливість, волю, чеснотність й оптимізм.

Олександр Македонський в урочистих випадках одягав баранячі роги; корону з баранячими рогами носили давньоперсидські царі; а древньоєгипетський бог Амон зображувався з баранячою головою, як