Кінь - символ циклічного розвитку світу, нестримних пристрастей та інстинктів, чоловічого начала, інтуїтивного пізнання, у слов'ян-язичників - символ смерті і воскресіння сонячного божества, багатства, могутності, степу, швидкості, волі.

У багатьох народів світу кінь вважався священною культовою твариною. Зокрема, у Стародавній Греції кінь був атрибутом бога пекла Аїда. Кельти, деякі стародавні слов'янські племена вірили, що душі померлих несуть у потусторонній світ саме коні. Ось чому у древніх захороніннях часто знаходять череп, упряж коня.[10]

Коза , цап - символ воскресіння предка народу, алегоричний образ чорта, за його образом і подобою, символ малозначущості, скептицизму і недовіри, емблема людини, на яку постійно "звалюють" чужі провини. 
Коза у різдв'яних обрадах - символ воскресіння предка народу після смерті. Однак, коза також знак розсудливості, розуму й догадливості.

Розділ ІІІ.

Технологія виготовлення фігурного посуду

3.1. Особливості формотворення лембиків

Основою формотворення лембиків є об’єми горщиків, ваз, мисок, глечиків. Їх можна виточувати на гончарному крузі, або відливати у гіпсових формах.

Для формування гончарних виробів використовують гончарні станки з електроприводом, або станки з ножним приводом. Робочим органом гончарного станка є верхній горизонтальний круг діаметром 250 мм з нанесеними концентричними колами.

Круг обертається проти годинникової стрілки. Гончар бере на центр круга необхідну кількість матеріалу встановлює на центр круга і міцно закріплює її. Приводиться в рух круг, а гончар обтискає глину двома руками в форму пів-сфери. Далі гончар переносить зусилля пальців рук для формування конічної фігури, витягаючи глину вверх. Одержавши стійкий вертикальний конус, гончар осаджує його до форми пів-сфери і натиском великого пальця правої руки намічає центр майбутнього виробу. Починаючи є центр майбутнього виробу. Починаючи з центру лівою рукою з середини, а правою ззовні формується вертикальна стінка циліндра майбутнього виробу. Із циліндричної заготовки гончар формує виріб за своїм бажанням або за заданим шаблоном.[4]

Спосіб відливання оснований на властивості гіпсового посуду вбирати в себе воду з рідкої керамічної маси зі створенням на внутрішній поверхні більш щільного шару маси.

Товщина відлитого виробу залежить від часу, за який набирається черепок і властивостей шлікеру ( вологості, пластичності і гранулометричного складу). Шлікером називають стійку суспензію, яка складається з твердої, рідкої, газоподібної фази.

Для того щоб його приготувати. На сучасних керамічних заводах глина з усіма компонентами проходить процес помолу в кульових млинах. Після цого проціджується через вібросито і зберігається в підземних басейнах, звідки поступає на робоче місце для відливання в гіпсових формах.

Після приготування шлікер повинен постояти не менше доби. Цей процес називається визріванням шлікеру. Коли шлікерну масу набирають у відра, то її слід знову процідити. Шлікер повинен зберігатися у теплих приміщеннях, тоді його текучість краща. Цей же шлікер можна розлити в гіпсові плоскі форми і одержати прекрасну пластичну глинисту масу для ручного формування деталей (ручки, рогів, ліпного декору).

Шлікерну сировину готують вологістю 50-60% без електроліту – це речовина, яка регулює відношення води в шлікері, впливаючи на його в’язкість та інші властивості. При додаванні електроліту вологість знижується до 32-40%, текучість шлікеру збільшується за рахунок відштовхування частинок глини одних від одних. Тобто електроліт не допускає їх зближення дозволяє звільнитися частині зв’язаної води.[7, 35]

Шлікер заливають кухлем у сухі чисті гіпсові форми, доливаючи по мірі втягування його в пори форми. маса заповнює ввесь простір форми і волога зі шлікеру рівномірно втягується в стінки. Шлікер доливають протягом 15-20 хвилин, постійно слідкуючи за набраною товщиною черепка. Якщо товщина достатня, то шлікерну масу зливають, залишаючи гіпсові форми з осілою глиною підтужавіти на три години. Пластмасовим стеком зрізують залишки маси, яка залишається на гіпсових формах після заливання. Потім обережно роз’єднують кожну форму. Вироби виставляють на рівну поверхню і дають підсохнути, щоб можна було брати до рук і не деформувати при цьому. Стеком зрізують залишки глини у місцях, де половинки форми стикались між собою і загладжують вологою губкою. Зрізання залишків шлікерної маси і загладжування швів найкраще робити на турнетці.

Відлитті вазочки з’єднують так, щоб тулуб і голова баранчика чи лева були сполученими посудинами, для виконання утилітарної функції. Окремі деталі формують ручним способом. Ніжки та інші круго-циліндричні деталі формують за допомогою пласта. Кінцівки мають бути трохи розставлені всторони, для стійкості декоративного посуду. Ручка також важливий елемент в пактичності і композиційній цілісності виробу.

«Мордочка» лембика має бути у формі лотка піднятого вгору, для зручного виливання рідини. Також роблять отвір з кришечкою для наливання вина.

Роги є однією з найяскравіших ознак баранців, бичків, тому їм надають особливої пластичності і динаміки.

3.2. Традиції декорування керамічного фігурного посуду

Сформовані вироби декорують багатим ліпним декором, який позначає шерсть тварин, фактуру рогів, пишність гриви, граційність шиї, стрункість ніжок. Продавлюючи глину крізь рідку тканину також досягають цікавих ефектів.

Різноманітні хвильки, капельки, кульки, зубчики, пелюсточки,відбитки штампів прикрашають фігурний посуд, доповнюючи образ особливим колоритом і надаючи декоративності.

Рельєфно-зірчастий узор імітує вовну вівці, грива лева. Образно-декоративне трактування вовни досягається також засобами гравірування