Готовий виріб підсушують протягом тижня і потім випалюють. При випалюванні в глині проходять складні фізико-хімічні процеси. При нагріванні з глиняної маси, в першу чергу, випаровується залишена після сушіння вода. Потім, при температурі 300-400*С, обвуглюються і горять органічні домішки, а у подальшому, при підвищенні температури, розкладаються вуглекислі з’єднання – карбонати. При температурі 500-600*С і вище виділяється вода, зв’язана з глиною хімічними силами, черепок частково спікається, наближаючись до кам’яноподібного стану. У міру підвищення температури дозрівання черепка, яка для різних мас не однакова (для гончарних і майолікових близько 1000-1050*С), у ньому виникає певна кількість склоподібних новоутворень, за своєю дією подібних до клею або цементу: при охолодженні вони з’єднують частинки маси в одне ціле, надаючи міцності виробам. [7, 32]

Після випалювання виріб стає жовто-рожевого кольору і при постукуванні дзвенить. Для отримання менш пористого черепка посуд покривають кольоровими або прозорими поливами, які при наступному випалюванні перетворюються в склоподібну масу. Полива надає лембикам щільності і святкового блиску.

ВИСНОВКИ  

Гончарство несе в собі незбагненно цінну інформацію про етнографічні особливості побуту найдавніших племен і народів, що заселяли нашу землю в минулому. Для українських гончарних виробів характерна глибока традиційність, пластична виразність, народна декоративність і простота, яка надає самобутньому мистецтву національного колориту.

Народному мистецтву властиво століттями утримувати й видозмінювати прадавні образи і прийоми. Серед багатьох його видів скульптурний посуд посідає в цьому плані чи не перше місце. Причиною є сама природа гончарного мистецтва й особливі напрямки його розвитку. Талановиті майстри народної іграшки розвивають кращі досягнення минулого, використовуючи головні традиційні принципи скульптурних рішень та характер декорування. 

Вироби з кераміки, а особливо лембики, дуже доречні в інтер’єрі як елементи декору. Вони завжди будуть сучасними, вишуканими та елегантними. Тисячі років людство користувалось глиняним посудом, і сучасні технології не змогли суттєво змінити цю традицію, а тільки додали керамічним виробам естетики.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

Антонович Є.А., Захарчук-Чугай Р.В., Станкевич М.Є. Декоративно-прикладне мистецтво. – Львів: Світ,1993.

Бруно Н.Б. Теракота Трипільської культури. Зооморфна пластика Трипільської культури

Газета “Товариш “.Номер 82 (1120)  24.07.2008 - 24.07.2008. Любов Sсакова. Кераміка - корисна, екологічна й безпечна

Енциклопедія українознавства. Львів, 1993.

Кара-Васильєва Т., Чегусова З. декоративне мистецтво україни ХХ ст. у пошуках “великого стилю”. –К. :Либідь, 2005.-280 ст.

Крутенко Наталія. Розповіді про кераміку. - Київ “Либідь”,2002.

Омельяненко Людмила. Опішнянська іграшка. Практичний посібник. - Полтава «Графітекс», 2006.

Оксана Ликова, Олесь Пошивайло.Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному.

Пошивайло О. Етнографія українського гончарства. К. 1993.

Словник українських народних символів. Одісей, 2004.

Селівачов. М. Лексикон української орнаментики. –К.:Редакція вісник «Ант», 2005, -406с.

Трипільська культура на тереторії Української РСР. / В.М.Конопля, І.Р.Михальчишин та ін./ Львів.1989.

Художня культура України: навчальний посібник . Масол М.М., НичкалоС.А., Веселовська Г.І. , Оніщенко О.І. - Київ : Вища школа, 2006.

Щербак Василь. Сучасна українська майоліка. - К.:“Наукова думка”, 1974.