Винаходи напрямку - регулярним геометричним фігурам, написаним чистими локальними кольорами і зануреними в якусь трансцендентну "білу безодню", де панують закони динаміки і статики, - Малевич дав найменування "супрематизм". придуманий ним термін походить від латинського кореня "супрем", що утворило в рідній мові художника, польській, слово "супрематія", яке в перекладі означає "перевагу", "домінування". На першому етапі існування нової художньої системи Малевич цим словом прагнув зафіксувати , домінування кольору над усіма іншими компонентами живопису.

Cупрематизм поділяється на три етапи, три періоди: "Супрематизм в своєму історичному розвитку мав три ступені чорного, кольорового та білого", - писав художник в книзі Супрематизм. 34 малюнки.

Чорний етап також починався з трьох форм - квадрата, хреста, кола. Чорний квадрат Малевич визначав як "нуль форм", базовий елемент світу і буття. Чорний квадрат був першофігурним, початковим елементом нової "реалістичної" творчості. Таким чином, Чорний квадрат. Чорний хрест, Чорне коло були "трьома китами", на яких трималась система супрематичного живопису; властивий їм метафізичний сенс багато в чому перевершує їх видиме матеріальне втілення. У ряді супрематичних робіт чорні першофігури володіли програмним значенням, що лягли в основу чітко вибудуваної пластичної системи. Ці три картини, що виникли не раніше 1915 року, Малевич завжди датував 1913 - роком постановки Перемоги над Сонцем, який служив для нього відправною точкою у виникненні супрематизму. (додаток 2)

На п'ятій виставці "Бубновий валет" в листопаді 1916 року в Москві художник показав шістдесят супрематичних картин, пронумерованих від першої до останньої Під номером першим експонувався Чорний квадрат.

Всі шістдесят виставлених полотен належали до перших двох етапів супрематизму. Кольоровий період починався також з квадрата-його червоний колір служив, на думку Малевича, знаком кольоровості взагалі.

Останні полотна кольорової стадії відрізнялися багатофігурністю, складними взаємовідносинами геометричних елементів - вони наче скріплювались невідомим могутнім тяжіння.

Своєї останньої стадії супрематизм досягнув у 1918 році. Малевич був мужнім художником, що йде до кінця по обраній дорозі: на третьому рівні супрематизму з нього пішов і колір. У середині 1918 року з'явилися полотна "біле на білому", де в бездонній білизні немов танули білі ж форми:

Після Жовтневої революції Малевич продовжив велику діяльність - разом з Татліним та іншими художниками він займав ряд постів в офіційних органах Народного комісаріату освіти. Особливу його турботу викликав розвиток музейної справи в Росії, він брав активну участь в музейному будівництві.

Восени 1918 року почалася педагогічна робота Малевича, яка згодом відіграла досить важливу роль в його теоретичної роботі. Він значився майстром в одному з класів петербургських Вільних майстерень, а в кінці 1918 року переїхав до Москви. У московських Вільних державних майстерень живописець-реформатор запросив до себе навчатися "металістів і текстильників" - родоначальник супрематизму починав усвідомлювати стилетворні можливості свого стилю.

У липні 1919 року Малевич написав свою першу велику теоретичну працю «Про нові системи в мистецтві». Бажання видати його і фінансові труднощі змусили його прийняти запрошення переїхати в провінцію. У губернському місті Вітебську з початку 1919 року працювало Народне художнє училище, організоване Марком Шагалом. Викладач вітебськї школи, архітектор і графік Лазар Лисицький, майбутній знаменитий дизайнер, під час відрядження до Москви переконав Малевича в необхідності і користі переїзду.

2.5.Світове визнання Малевича.

Малевич виділявся серед російських авангардистів ще й тим, що аж до 1927 року ніколи не їздив за кордон. Знайомство з зарубіжної художньої життям, було неминучим і неухильним етапом майже для всіх вітчизняних майстрів, що вступили в професійне життя в кінці XIX - на початку XX століття. Бажання відвідати Європу у Малевича існувало завжди, але коштів для цього не було.

Першою закордонною столицею стала Варшава, куди він прибув на початку березня 1927 року. У готелі "Полонія" була розгорнута експозиція з супрематичених полотен, тут же художник прочитав одну зі своїх лекцій.

У Берліні, куди він приїхав 29 березня, Малевичу було надано зал на щорічній Великій Берлінській художній виставці, що проходила з 7 травня по 30 вересня. Творчість російської новатора була по достоїнству оцінена німецькою художньою громадськістю. У листі Малевич писав: "Німці мене зустріли краще не придумаєш. " Я думаю, що ще ні одному художникові не було надано такої гостинності. З думками моїм рахуються як з аксіомою. Одним словом, слава ллється, як двірником вулиця мететься "

Малевичу п'ятого червня після отримання якогось офіційного листа довелося терміново виїхати в СРСР. Всі полотна, що знаходилися в експозиції берлінської виставки, а також привезений на Захід архів він залишив на піклування німецьких друзів, архітектора Хуго Херінга і родини фон Різен. І хоча Малевич сподівався повернутися сюди через рік і продовжити турне по Європі, недобрі передчуття змусили його написати заповіт: "У разі смерті моєї або безвихідного тюремного ув'язнення і у випадку, якщо власник цих рукописів забажає їх видати, то для цього їх потрібно вивчити і тоді перевести на інший мову, бо, перебуваючи в свій час під революційним впливом, можуть