У новіших вишивках переважають роботи хрестиком і гаптуванням, якими виконують геометричні та рослинні мотиви. Хрестиком, як і низинкою, будують основний мотив, потім ним же вишивають суцільний узор або поєднане з іншими способом вишивання. Гаптування завжди поєднане з ланцюжком, поза голковим шиттям, хрестиком, прутиком та прозорими стібками. Гаптування має більшу свободу, бо не обмежується строгим розрахунком на нитки, а закриває відповідно до узору площу і дає вільний рисунок заокруглених форм. Більшість вишивок минулого виконано “по нитці”. Ці способи пов’язані з фактурою тканини і дають переважно геометричні форми. З геометричними мотивами пов’язане і прозоре шитво – вирізування, колення, кручення та мереження – типове для вишивок ХІХ ст..

В західних областях України вишивають дуже багато. Майже кожна жінка з молодих літ вміє і любить вишивати. У компонуванні мотивів і поєднанні кольорів вишивальниці користуються незначною кількістю елементів, для кожного з яких мають окрему усталену назву “качела” (ромб, квадрат), кривуля (ламана лінія), головка (геометрична фігура), клинці (трикутники), ламки (з’єднані в одній точці три або чотири рисочки), рожі, зірки купки (назви розет), ріжки, пшеничка та інший якими означають вигляд геометричних мотивів. Маючи в пам’яті такий запас орнаментальних знаків та усталену схему орнаментальної побудови, вишивальниці творять незліченні комбінації узорів. Прекрасні узори, повні фантазії, художнього змісту і чуття, що хвилюють, як поетичні твори, вони вишивають з уяви і з пам’яті.

2.5. Гуцульська та Покутська вишивка

(художні особливості, функціональне призначення,

матеріал та техніка виконання)

Одним з найрозповсюдженіших і найдоступніших видів українського народного мистецтва є вишивка. Це класичний вид народної творчості, це отже живуче кришталево – чисте джерело, яке дарує нам багатство здорових творчих сил народу, допомагає осягнути висоти його мистецького хисту.

В українській народній вишивці при єдиних спільних ознаках притаманних всім регіонам України, чітко виступають локальні відмінності, логічно обґрунтовані географічними, історичними та соціальними факторами.

Життя народу в певному середовищі, його побут, звичаї, природа, навики праці, критерії розуміння краси спричинились до відмінних принципів в окремих осередках, районах, селах. Об’єктом нашої уваги є локальні особливості вишивального мистецтва Гуцульщини та Покуття.

У вишивці такої орфографічної групи Карпат, як гуцули, збереглись архаїчні риси народного орнаменту. Численні історичні, фольклорні та літературні матеріали стверджують масове побутування на Гуцульщині вишивки одягового призначення.

Звичайно, гуцульська вишивка розвивалася в єдиному руслі західноукраїнського вишивального мистецтва на базі давньоруського мистецтва при впливі специфічних місцевих факторів, що виділило її в окреме чітко виражене локальне явище. Про глибокі художні традиції гуцульської одягової вишивки можна говорити на основі багатьох зразків вишивки кінця XVIII - початку XIX століть, які зберігаються в музеях України, зокрема, в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття.

Колекція зразків вишивок сорочок, переміток тощо свідчить про високий художній рівень орнаментального вишивального мистецтва гуцулів.

Упродовж років колективним генієм народних майстрів викристалізовувалася чітка художня система, в якій взаємо обумовлювалися фактори матеріалу, технік, орнаменту, композиції, колориту.

На Гуцульщині, так само , як й у всіх інших регіонах України, вишивкою прикрашали певні частини деталей одягу. Це жіночі, чоловічі, дитячі сорочки, головні убори (перемітки, хустки), нагрудний одяг (кептарі, сердаки, байбараки, кожухи, манти, гуглі), поясний (гачі, портяниці, капчурі, капці, онучі).

Властивості лляних і вовняних тканин, сукна, шкіри, використаних для пошиття одягу, зумовлювали характер і структуру матеріалів, якими виконувалася вишивка.

Основні матеріали вишивання – ручнопряденні льняні, вовняні нитки, вовняні зсукані нитки (“коцик”), зсукані сплетені шнури, шовкові, металеві, срібні, золоті нитки, муліне, бісер, лелітки, сап’янові стрічки, ґудзики, корали, головки металевих цвяхів (бобрики), капслі. Хутро лиса, тхора та куниці – як аплікації. З середини ХІХ століття частіше для вишивання починають використовувати фабричні нитки – такі як волічка, заполоч, а з початку ХХ століття – нитки ДМЦ, муліне, бісер, шовк. Вишивка бісером поширена в районах, що межують з гірською Буковиною.

Багатство гуцульської вишивки демонструється навіть у різновиді технічного виконання. Володимир Шухевич у своїй фундаментальній праці “Гуцульщина” подає 12 технік гуцульської вишивки: низинка двох видів, стебнівка, плетінка, обмітка, кіска, шов “поперек голки” (“ключка”), штапівка(“решітка”), настилування (“соснівка”), (“хрестик”), двостороння стебнівка (“шнурок плетений”, “мережка-цирка”).

Колекції сорочок з Гуцульщини та Покуття дають можливість стверджувати, що такі техніки вишивання, як поверхневий кучерявий шов, виколювання тощо є чи не найстарішими і на сьогодні призабутими.

Поширена техніка вишивання – низинка. Напевно, жодна з усіх технік вишивання впродовж багатьох років не зазнала такого складного процесу кристалізації художньо–стильових канонів, як низь.

Цій техніці притаманний високий рівень художньо–технічної майстерності. У старих зразках вишивок контур мотивів завжди виконувався чорною ниткою, а сам узір, візерунок і фон – кольоровими . Локальна художня особливість гуцульської вишивки – в поліхромному й орнаментальному рішенні.

На кожному виді ноші використовувалися відповідні техніки вишивання. Так, вуставки сорочок прикрашалися низзю, хрестиком, циркою, перемітки – стебнівкою, сердаки, кожухи й онучі – кіскою, штапівкою.

Яскравою особливістю гуцульської вишивки є її геометричний орнамент. Він включає в себе прості мотиви і складні фігурні елементи, мотиви – комплекси. Це ромб, напівромб, по–різному поєднані в горизонтальному або вертикальному напрямках.

Варіантна віртуозність утворює різноманітні види візерунку гуцульської вишивки. Крім цього, контури ромбів мають різноманітні окреслення, що також урізноманітнює ромбовидні