- опера (від італ. "праця, добуток") - свій початок бере в давньогрецькій хоревтє. Зараз великий музично-драматичний добуток, призначений для виконання в театрі. Перша світська опера за назвою "Орфей" була написана в 1607 році К. Монтеверді. У Росії першою національною оперою був добуток Аблесімова і Соколовського "Мірошник-чаклун, ошуканець і сват", що поставили в 1799 році. В опері використовуються різні типи співу: кантилена, речитатив, колоратура. Оперний спектакль складається з цілого ряду номерів: сольних - арія, каватина, монолог, балада, пісня; діалогів - дует, тріо, квартет, квінтет. Хор в оперному спектаклі виконує безліч функцій: він складає тло дії, може коментувати події, іноді виступає як головне діюче обличчя. Оркестр в оперному спектаклі окремими номерами виконує увертюру й іноді музичні антракти. По типах розрізняють оперу-серіа (серйозну оперу) і оперу-буф (комічну, як "Севильский цирюльник" Росини).

ХОРЕОГРАФІЯ. Сам термін відбувся від гречок. "хорео" танець і "графо" - пишу, споконвічно позначає тільки запис танцю. З кінця XІ сторіччя став використовуватися для позначення мистецтва танцю в цілому, у всіх його різновидах. Мистецтво хореографії будується на музично організованих, умовних, виразних рухах людського тіла. Початок образного виразнення притаманний людській пластиці вже в реальному житті. Вже в тім, як людина рухається, жестикулює, діє і пластично реагує на дії інших, виявляються особливості його характеру, своєрідність особистості. Так, "говорящие" характерно-виразні елементи, що народилися в реальності, називають пластичними інтонаціями і мотивами. У них містяться джерела образної природи хореографії. Вона заснована на тім, що характерно-виразні пластичні мотиви відбивають безліч реальних життєвих рухів, узагальнюються й організовуються за законами ритму і симетрії, орнаментального візерунка, декоративного цілого, спираючись на музику. Хореографічне мистецтво з самого початку синтетичне, тому що музика підсилює виразність танцювальної пластики і дає їй емоційне ритмічне підґрунтя. Разом з тим хореографія - видовищне мистецтво, де істотного значення набуває не тільки динамічна, тимчасова, але і просторова композиція танцю, зоровий вигляд танцорів (звідси - роль костюмів, образотворчого оформлення і т.д.). Вищою формою хореографії є балет (від франц. "бало" - танець), що, як і опера, виступає різновидом музичного театру.

Мистецтво хореографії народилося в далекій давнині. Вже в первісну епоху виник танець як безпосереднє вираження, реакція на те чи інше явище в житті племені, у його трудовій чи військовій діяльності. Він був відтворенням рухів відповідної діяльності, споконвічно маючи релігійно-магічне значення, був невіддільний від обрядів. У класовому суспільстві почався поділ танцю на народний і професійний. Народний танець довгий час зберігав зв’язок із трудовими процесами, мовою і побутовими обрядами (танцювальні пантоміми в Древньому Китаї й Індії). У них знаходили вираження почуття народу, особливості його національного характеру, відбивалися різні сторони його життя. Поступово втрачаючи прямий зв'язок із працею й обрядом, танець здобуває значення мистецтва, утілюючи красу і різні стани людського духу. Вже в античності існує професійний танець як видовище, що аналогічне театральному.

З кінця XVІ століття почав формуватися балет, що з початку існував у виді інтермедій в оперних і драматичних спектаклях міфологічного характеру, а в XVІІІ столітті виділився в самостійне мистецтво. Протягом усієї своєї історії професійне мистецтво хореографії спиралося на народний танець і переосмислювало безліч його елементів.

У сучасній хореографії розрізняють побутовий (народний і бальний) і сценічний (естрадний і балет) танець. У балеті хореографія стає центром синтезу мистецтв, органічно поєднує в собі музику і театр. Основою хореографічної дії в балеті є танець, що втілює події сюжету, стан і характер діючих облич. Підлегле значення має пантоміма, що може як складати основу окремих епізодів, так і включатися в танець. Розрізняють танець класичний і характерний, а в рамках кожного з них - сольний, ансамблевий і масовий (танець солістів, корифеїв і кордебалету). Основу балету складає діючий танець, що розвиває дію, але нерідко в балет включають також дивертисмент, який характеризує середовище, тло, дію.

ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА (від лат. "написанное") - мистецтво слова. Вона естетично освоює світ у художнім слові. Її предмет, хоча і не прямо, але неминуче розширюється.

У його сферу зараз входять природні і суспільні явища, величні соціальні катаклізми, духовне життя особистості і її почуття. У різних своїх жанрах література охоплює цей матеріал через драматичне відображення дії (драма) чи через епічну розповідь про подію (епос), чи через ліричне саморозкриття внутрішнього світу людини (лірика), що складає роди літератури.

Літературу поділяють на види: прозу і поезію - по типу внутрішньої організації художнього тексту. У границях кожного з різновидів літератури містяться і більш дрібні форми і жанри. Підставою для їхнього виділення служить зміст життєвого матеріалу, що вони охоплюють. Їм відповідають такі жанри: нарис, розповідь, повість, роман - в епосі; трагедія, драма, комедія - у драмі; сонет, ода, гімн, ліричний вірш - у лірику.

Слово зв'язується, як правило, у нашій свідомості з представленням про поняття, що воно передає. Але в літературі слово породжує образ, для цього використовуються так звані тропи. Серед них розрізняють епітети, метафори, порівняння, уособлення і т.д. Усі ці засоби створюють живу картину дійсності, у якій перед читачем оживають реальні люди, з їх життєвими проблемами, думками, пошуками і помилками.

Література на початку своєї історії була виконавським мистецтвом, тому що існувала тільки в усній формі. З появою писемності виконавські форми словесності не зникли, однак основні лінії її розвитку придбали невиконавський