чином, будучи саме по собі складним соціальним утвором, мистецтво становить органічну частину суспільства і, отже, несе в собі і на собі всі найхарактерніші його соціально-культурні ознаки та етнонаціональні особливості. Як ідеологічні (політичні, правові, морально-етичні тощо) так і економічні. І за будь-яких соціально-політичних та економічних умов мистецтво в цілому, з його розгалуженою інфраструктурою, потребує повсякденної уваги та всебічної турботи суспільства та його органів, зокрема й особливо матеріальної підтримки. Тільки за цих умов воно може виявитись спроможним духовно збагачувати людей, а не сприяти їх деградації.
Психологічна «ультраструктура» мистецтва. Соціальною інфраструктурою мистецтва (відповідно до значення латинських слів infra — нижче, під та structura — будова, побудова, порядок ) ми назвали комплекс тих суспільних інституцій, які, не входячи безпосередньо в художній процес, істотним чином сприяють його перебігу.
У цьому зв`язку не зайвим уявляється підкреслити, що подібно до того, як художній процес започатковується в «голові» («серці», «душі», «свідомості», «підсвідомості» і т.д.) митця, реалізується в його уяві в певних позірних образах, формах, характерах і т.д., перш ніж «втілюється» (уречевлюється, опредмечується) в певному матеріалі, так і знаходить він своє завершення в «головах» («серцях», «душах», «свідомості» та «підсвідомості» тощо) споживачів. Будинок, у якому не живуть, — не будинок, а лише купа каміння, хай і гарно викладеного. Книга, яку не читають, — не літературний твір, а всього лише стос упакованого паперу. Фільм, який не переглядають, — не твір кіномистецтва, а всього лише кілька сот метрів целулоїдної чи феромагнітної стрічки і т.д.
Подібно до того, як задум художника на творчому шляху кристалізації художньої ідеї, набуття відповідної форми, а далі й втілення у матеріалі зазнає певного збагачення і певних втрат, так і «зворотній» процес «розпредмечення» художнього твору під час сприйняття його споживачем — «розшифрування» ніби «закодованих» у його змісті ідей, авторського «послання» тощо — зазнає відповідних, хоча й зовсім не обов»язково адекватних, «перетворень». Споживач може «побачити» («почути», «зрозуміти») і більше, і менше, ніж міститься у творі, може й зовсім не сприйняти його або витлумачити викривлено. Все це становить надзвичайно складну й різноманітну сферу «внутрішнього» перебігу художнього процесу: відчуття, переживання, уявлення, здогади, прагнення, «прозріння», «осяяння», думки, поняття, концепції — у всьому діалектично суперечливому їх взаємозв»язку та обумовленості реаліями життя «зовнішнього». Вони також, як і соціальні інституції, безпосередньо, відчутно, ніби й не входять до складу мистецьких творів, тим не менш не просто впливають на характер художнього процесу, але істотно визначають саму його сутність.
За «аналогією» до соціальної інфраструктури цю сферу справедливо було б назвати психологічною ультраструктурою мистецтва ( виходячи з того, що латинське слово ultra означає над, зверх). Найважливішими інгредієнтами її є Психологія (художньої) творчості та Психологія (художнього) сприйняття.