Реферат
на тему:
Мистецтво ХХ століття
Мистецтво — одна з найважливіших галузей культури, у якій найяскравіше виявляється здатність людини до творчості.
Мистецтво перетворює і нас, і світ, у якому ми шукаємо закони гармонії й користі. Без цього ми не зможемо існувати. Але цього замало: мистецтво відкриває в нас багатство фантазії — уміння ство-рювати щось нове, дивне, несхоже... Насправді ми створюємо самих себе і людей навколо нас, коли даруємо їм розумне і добре слово, намальовану квітку чи маленьку казку. Виявляється, у мистецтві , віддзеркалюємося не просто ми, а й світ навколо нас. Відображаєть-ся наша можливість знаходити нескінченну кількість форм, ідей, ; образів — утілювати безмежність нашої душі, сенс нашого життя. У XX сторіччі мистецтво часто вособлює бунт, відображає і соціальний протест проти аномалій розвитку людського суспільства. «Бунт» мистецтва XX сторіччя, насамперед, — це протест проти знецінювання людини, проти придушення особистості, проти зрад-ництва загальнолюдських цінностей. Так, багато течій і напрямів художньої творчості XX сторіччя здійснили буквальну революцію в мові, способах висловлювання, образності — бунтарський нова-торський дух стає бодай чи не головним показником «сучасності». А заперечення минулого, традицій і образів — єдиним показником життєздатності витвору. Виникає поняття «авангардизму», так по-значають твори з яскраво-новаторськими, часом несподіваними і суперечливими образами.
Авангардизм (франц. avantgardisme) — умовна назва художніх рухів і характерного для них умонастрою художників XX ст., що прагну-ли до докорінного відновлення художньої практики, до розриву з устояними принципами і традиціями, пошуку незвичайних засобів виразності.
Авангард руйнує тому, що багато в чому мистецтво припинило пробуджувати, розбурхувати глядача, навчилося брехати, підкоряти-ся, тобто багато в чому втрачає свої функції. Авангард, як великий Шива в індійській міфології, намагається знищити все віджиле, не-точне, не відповідне природі мистецтва. Як добре сказав Михайло Епштейн, сучасний критик і філософ, «авангард не заперечує віру, але проводить заперечення вірою». І далі він говорить проникливі слова про цей «дратівливий, незрозумілий» авангард: «Авангард — це художнє опанування саме тих сфер буття, які є незримі, невловимі, невимовні...»
Водночас і в авангарді, і в більш традиційному мистецтві наби-рає силу і протилежну тенденцію загострена увага до минулого, до традицій, їх відродження. Так, революціонер і бунтар Пабло Пікассо у певний період свого творчого шляху «цитує» картини іспанця XVII ст. Д.Веласкеса, блискуче імітує африканські маски. Мистецт-во дедалі більше тяжіє до відродження національних і народних тра-дицій, звертається до традиційного мистецтва. Прикладом цього може слугувати яскраве втілення традицій східної музики в мистецтві вірменського композитора А.Хачатуряна, грузинські мотиви у «при-мітивних» картинах Н.Піросманішвілі, архітектура японця Т.Кендзи. У древніх традиціях і обрядах, знаках і образах сучасне мистецтво знайшло величезні можливості... для свого ж «бунту», відновлення , своєї мови.
Традиційне мистецтво — напрям у мистецтві XX сторіччя, що втілює образи і стиль первіснообщинного, консервативного повсяк-денного мистецтва. Найяскравіше виявилося в мистецтві Африки й Океанії.
Прикладів звертання до традиційного мистецтва дуже багато — адже це один зі знаків художнього мислення XX сторіччя. Видат-ний польський режисер Єжи Гротовський так І називає свій театр — Театром джерел, звертаючись до найдавніших ритуалів, міфів, об-рядів, ідей. Відомий англійський скульптор Генрі Мур активно ви-користовує грубі примітивні статуї первісності як зразок для своїх робіт.
Також художники XX сторіччя дедалі активніше переосмислюють найбагатші культурні традиції минулого.
Знаменитий собор «La Carpada», побудований славет-ним іспанським архітектором Антоніо Гауді в Барселоні. Крім витон-чених органічних форм, що, послугували для нього прототипами, в ньому є риси... готики — середньовічного стилю. Важливо, що звертання до будь-якої традиції (сюжету, образу) мину-лого у XX сторіччі — не просте копіювання. Це — добрий спосіб ство-рити щось нове, і водночас зрозуміле багатьом. Це — діалог із мину-лим.
У скульптурі «Гармонія» французького скульптора Аристида Майоля (1944) утілилися кращі риси грецької класичної скульпту-ри: м'якість ліній, пропорційність і простота вираження.
Таким чином, мистецтво XX сторіччя виявляється внутрішньо суперечливим, надзвичайно динамічним порівняно з іншими епо-хами. У ньому мирно «вживаються» бунт і традиція, серйозне й розважальне, масове й елітарне, просте і складне. Мистецтво «кор-чилося» від гострої внутрішньої боротьби між напрямами й тен-денціями, від різких декларацій: «Ми — найактуальніші, ми — най-сучасніші...» Так, філософ М. Бердяев із жахом констатує «смерть і руйнування мистецтва», дивлячись на полотна кубістів і футуристів. Водночас футуристи натхненно говорять про нове мистецтво Май-бутнього, породженого гімном машині, конструкції, техніці.
Техніка допомагає нам спілкуватися зі світом, із природою, до-помагає її освоїти, утім, нерідко це грубе й суворе спілкування. У жертву приноситься людська душа. Світ кінематографу 70—90-их років населили кіборги, роботи, мутанти, машини, що оживають. Світ техніки постав перед людьми у вигляді величезного монстра, що пожирає все людське.
У другій половині XX сторіччя, після безжалісного підпорядку-вання техніки завдання знищення людини, усім стало зрозуміло, що «утопія виробництва людського щастя через створення речей не вдалася» (Я.Вуєк). 1968 року на вулицях Парижа з'явилися барика-ди з автомобілів — символів загрози екології, людині й життю вза-галі, знаків бездушної механістичності. Водночас могутня техніка допомагає людині швидше усвідомити єдність простору, у якому ми живемо, зокрема й культурного.
Таким чином, мистецтво ніби висвітлює внутрішній простір культури. Під променями його пильного погляду ми поступово ба-чимо, яке місце творчої людини, активність її уяви та бачення світу. Ми оцінюємо, наскільки людина гнучка й готова до руху вперед.
Мистецтво у XX сторіччі напружено, наполегливо і твердо допо-магає людині не збочити з того головного,