РЕФЕРАТ
на тему:
Мистецтво Західної Європи ХVII століття
ПЛАН
Вступ
1. Реформа і відновлення в мистецтві бароко
2. Творчість італійського Караваджіо – яскравий взірець мистецтва 17 століття
3. Творчість Гверчіно та Пьєтро да Кортона
4. Геній бароко – Джованні Лоренцо Берніні
5. Мистецтво класицизму, його видатні представники та напрямки
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Межа ХVІ-ХVII ст. є початком нового етапу в історії Західної Європи.
Результатом наукової революції XVII ст. були не тільки наукові відкриття, але й фундаментальне оновлення методу пізнання - процедури дослідження і доведення. Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає саме в розробці та обгрунтуванні методів наукового пізнання і виробляє два напрямки: емпіризм (Ф.Бекон) та раціоналізм (Р.Декарт).
Абсолютизація законів механіки призвела до створення механічної картини світу, згідно якій весь Всесвіт (від атомів до планет) представляє собою замкнуту механічну систему, яка складається з незмінних елементів, рух яких визначається законами класичної механіки.
Зазначимо, що вражаючий розвиток природознавства в XVII ст. мав своїм результатам розповсюдження натурфілософських (філософія природи) поглядів на суспільство і його історію.
Природний закон розуміли як вселенський розум.
В більшості своїй, самі творці художніх цінностей - поети, драматурги, художники і музиканти - приділяли увагу осмисленню художнього процесу, теоретичному обгрунтуванню і узагальненню художньої практики і самого мистецтва.
Починається новий етап в розвитку європейського мистецтва, коли стилі виникають не одним за другим, як це ми бачили, наприклад в мистецтві середньовіччя (романський, а за ним готичний), а майже одночасно, немов би змагалися, і в той же час перепліталися один з одним.
Аналіз естетичної спадщини свідчить, що в XVII ст. теоретично усвідомлювались три різні творчі концепції - бароко, класицизм та реалізм.
1. Реформа і відновлення в мистецтві бароко
Барвисте, емоційне мистецтво бароко створювалося головним чином для служіння релігії. Воно прагнуло приголомшити глядача, розбудити в ньому піднесені почуття, але вищою його метою було ввести віруючого у світ чудес, екстатичних одкровень і митей тріумфу християнської віри.
У XVII столітті Італія зберігало своє провідне положення як джерело нових художніх ідей і прийомів, і в Рим все так само стікалися майстри кисті і різця з усього континенту. Зароджені в Італії художні стилі незмінно ставали зразком для наслідування далеко за її межами. У XVI ст. на зміну епосі Відродження прийшов вигадливий маньєризм, якому було призначене недовге життя. А його динамічний спадкоємець - стиль бароко - панував у мистецтві протягом XVII і частини XVIII сторіччя, охопивши всю Європу і Латинську Америку.
Не будучи суто релігійним, мистецтво бароко все-таки було виразником духу контрреформації - руху за реформування і відновлення католицької церкви, що відродило її сили в боротьбі з протестантизмом.
Майстра бароко повернулися до кращих взірців Високого Відродження з їх класичною простотою сюжетів і емоцій. У той же час бароко підняло мистецтво минулих епох на нову ступінь. Там, де класичний елемент Відродження тяжів до стриманої рівноваги, зберігаючи емоційну дистанцію між твором і глядачем, бароко з неприборканим напором прагнуло захопити і потрясти його душу.
Обновлений класицизм став головним у творчості Аннібале Карраччі (1560-1609), чиї плафони в римській галереї Фарнезі натхненні фресками Мікеланджело в Сікстинській капелі, але позбавлені властивого їм похмурого розжарення пристрастей.
Мистецтву бароко був характерний глибокий драматизм, а шляхом сполучення скульптури, архітектури і музики в єдине видовище досягалися разючі ефекти. З особливою силою риси театральної патетики виявляються у величному соборі св.Петра в Римі, і не випадково саме в епоху бароко зародився новий вид мистецтва - опера.
Перейнявши елементи класицизму - колони, трикутні фронтони й арки, - архітектура бароко відрізнялася неспокійним динамізмом плавно вигнутих поверхонь і активним протиборством форми і простори.
Незважаючи на свої католицькі "південні" джерела, стиль бароко вплинув на мистецтво Фландрії, Німеччині й Австрії. В Франції пишність і пишнота бароко служили прославлянню абсолютної монархії Людовіка XIV. До того ж, там були дуже сильні традиції стриманого класицизму, і навіть грандіозний палац Людовіка у Версалеві до чистого бароко віднести не можна.
Стиль бароко домінував у Європі до середини XVIII століття. Найвідоміший зразок його в Росії - Зимовий палац - побудований В.В.Растрелли в 1754-62 р.
На Україні XVII-XVIII століття - розквіт культури бароко, що з'єдналася з православною традицією в дивному синтезі, що відбив духовні і філософські шукання бурхливої, суперечливої і героїчної епохи. Майстри тієї пори, продовжуючи і немов надолужуючи упущене вслід західноєвропейському Ренесансу, малювали свого героя сильним, розумним, енергійним і жагучим. Але це вже не богоподібний титан Відродження, а людина, що усвідомила швидкоплинність і ілюзорність "радостей земних". Звідси меланхолійність і внутрішня зосередженість персонажів як церковної, так і світського живопису серед пишного цвітіння життя. Мораль епохи не звеличує відмовлення від земного і людського, а затверджує необхідність розумного самообмеження. Людина бароко увесь час стоїть перед вибором - бути щасливим тут і зараз (тобто на землі) чи потім і там (на небі). Постійно зіставляючи земну твердінь з небесною, художники дають волю фантазії, звільняючи себе і глядача від умовностей, як формальної релігії, так і повсякденної логіки. Звідси фантасмагоричність образів як характерний елемент бароко й одна із самих яскравих рис його українського різновиду.
2. Творчість італійського Караваджіо –
яскравий взірець мистецтва 17 ст.
Перший великий італійський живописець епохи бароко, Караваджо (1573-1610), був людиною неспокійної вдачі.
До 1606 р. він працював у Римі, але, ударивши кинджалом супротивника під час гри в м'яч, був змушений залишити місто.
Добравшись до Мальти, вступив в орден іоаннітів (госпітальєрів), однак і