Реферат на тему:

Види мистецтва:архітектура, скульптура. живопис, музика, хореографія, театр, кінематограф

Архітектура

Архітектура, чи зодчество (від грец. агспііеігіоп – будівельник}, – мистецтво створення споруд, які формують просторове середовище для життя і діяльності людини.

Водночас зведення будівель має відпо-відати духовним потребам людства, впли-вати на його естетичний смак.

Слід зазначити, що архітектура формує ансамблі будинків, прос-пекти, вулиці, майдани міст, садово-паркові комплекси. В мистецтві

архітектури виділяють три основні роди:

1. Архітектура об'ємних споруд, до складу якої входять жит-лові, громадські та промислові будівлі.

2. Ландшафтна архітектура пов'язана із створенням садово-паркового комплексу.

3. Містобудівництво, що займається плануванням нових міст, а також реставрацією та оновленням старих районів.

170

Кожен з архітектурних родів має своє функціональне призначення. Проте, крім суто утилітарних потреб, архітектура водночас виконує функцію емоційного впливу, досягти якого можна завдяки використанню специ-фічних конструкцій, елементів, прийомів. Це і врахування об'ємно-просторової структури споруди, ритмічне і пропорційне співвідношення, масштаб, розробка кольору та фактури будівельних матеріалів тощо.

Необхідно зауважити, що мистецтво архітектури знаходиться у безпосередньому зв'язку з розвитком науки. Адже зведення архітектур-них споруд розпочинається з суто технічного етапу проектування – виконання необхідних розрахунків і креслень.

Використання усіх засобів, якими володіє цей вид мистецтва, зумовлює створення архітектурного образу. При цьому обов'язково враховують форми, розміри, колір та оздоблення будівлі, що зумовлю-ється специфікою і призначенням архітектурної споруди. Так, деякі будинки справляють величне і грандіозне враження, інші – витончене і елегантне. Окремі мають чітку симетричну конструкцію або поєднують у собі складні різноманітні елементи.

В архітектурному образі виявляються як індивідуальні особливості стилю митця, його світосприйняття та світовідчуття, так і специфіка розвитку конкретного історичного періоду.

Визначаючи особливості архітектури, М. В. Ломоносов підкрес-лював, що цей вид мистецтва споруджує будівлі для мешкання зручні, для зору прекрасні, для довгочасу міцні.

Перші свідчення про витоки мистецтва архітектури доходять до нас з глибини століть. У доісторичний період починають виникати примі-тивні житлові будівлі – землянки, курені, общинні та пальові будівлі, культові споруди, які згодом удосконалювалися. Так поступово розпочинається процес накопичення досвіду будівництва і водночас ак-тивізується художнє начало.

Від примітивних культових куренів первісні будівельники перехо-дять до ускладнених архітектурних форм: менгірів, дольменів, кромлехів. Ці перші культові храми мали складнішу конструкцію. Для будівництва їх використовували обпалену цеглу, що свідчило про зародження нового етапу у розвитку цивілізації. Отже, архітектура завжди була тісно пов'язана з історією суспільства, з розвитком науки і техніки, природно-кліматичними умовами, світобаченням і світо-сприйняттям людиною навколишнього середовища. Знаходилась ар-хітектура також у тісному зв'язку з іншими видами мистецтва, зокрема зі скульптурою, живописом, декоративним мистецтвом, що свідчить про її синтетичну природу.

171

Як вид мистецтва архітектура починає формуватися у давніх культурах Месопотамії, Єгипту, Вавилону, Персії, Індії, Китаю. Вона безпосередньо була пов'язана з розвитком рабовласництва. Майже всі споруди цих країн – піраміди, храми, зикурати, ступи, пала-ци – були збудовані для того, щоб славити могутність богів та прави-телів, і вражали своєю величністю, розмірами та масштабністю.

Новий етап у розвитку архітектурного мистецтва пов'язаний з культурою Стародавньої Греції і увійшов в історію як початок «авторської архітектури».

Світосприйняття давніх греків знайшло своє підтвердження у їхніх архітектурних спорудах, які на відміну від єгипетських і вави-лонських не принижували людину, а, навпаки, породжували життє-стверджуюче начало та почуття впевненості: ансамбль афінського кремля – Акрополя з його головним храмом – Парфеноном.

У цей період було розроблено специфічний архітектурний при-йом – ордер, що в перекладі з латинської означає порядок. У дав-ньогрецькій архітектурі їх було три: дорійський, іонійський і ко-ринфський. Усі вони мали спільні елементи: капітель, колону, архі-тавр, фриз, карниз і відрізнялися лише пропорціями та декоратив-ною обробкою.

Слід зазначити, що при будівництві одного з храмів Акрополя вперше замість колон були використані жіночі фігури – каріатиди, що підтримували перекриття храму.

172

У надрах античної культури обґрунтовуються перші теоретичні узагальнення щодо специфіки архітектури, серед яких слід назвати трактат римського архітектора Вітрувія «Десять книжок про архітектуру».

Новий етап у розвитку теорії і практики цього виду мистецтва був пов'язаний з культурою Стародавнього Риму – Колізей, Пантеон, тріумфальні арки, що відбивали ідеї державності та військової могутності Римської імперії. Давньоримські зодчі запровади-ли в архітектурне мистецтво такі важливі елементи, як купол та кесони.

Саме архітектура давнього світу заклала фунда-мент для подальшого розвитку цього виду мис-тецтва і зумовила виникнення архітектурного напряму – історично сформованої сукупності ху-дожніх засобів та прийомів, – що був тісно пов 'я-заний із своїм часом, соціально-політич <ою ситу-ацією і визначав об'ємно-просторову організацію споруд, пропорцій, форми, декору.

Функцію своєрідного пластичного мосту між архітектурою ан-тичності та середньовіччя виконало візантійське зодчество.

Візантійська архітектура виникла після 330 р. н. е. Значний вплив на її розвиток мала культура античності, основні принципи якої знайшли своє втілення у найяскравіших взірцях архітектурного мистецтва Візантії. Це храм се. Соф;;' (532–537) у Константинополі, при спорудженні якого використовували різнокольоровий мармур і майоліку; храм Сан-Вітале (526–547); значна кількість соборів-базилік і палаців.

Розкішне оздоблення та багатий декор візантійських храмів справ-ляли велике враження на віруючих. Саме ця характерна ознака архі-тектурного мистецтва Візантії тривалий час була його визначною рисою і активно використовувалася православною церквою. Великий вплив візантійська архітектура мала також на розвиток цього виду мистецтва у Болгарії, Сербії та Стародавній Русі.

Архітектура Київської Русі. Яскравою сторінкою у мистецтві архітектури є історія давньоруського зодчества XI ст., яке цікаве передусім своїми культовими спорудами: храмами та монастирями, серед яких особливої уваги заслуговує всесвітньовідомий Софійський собор. Багато прикрашений всередині мозаїчним панно Марії Оранти та