173

стиря, а згодом Михайлівського Золотоверхого собору (1108– 1113), які мали значний вплив на подальший розвиток архітектурного мистецтва в Київській Русі.

Середньовічна архітектура пов'язана з розвитком феодально-го ладу і утвердженням влади релігії. Саме у цей час починають складатися основні архітектурні напрями. Зодчество фактично стає провідним видом мистецтва епохи середньовіччя.

Готичний стиль (від італ. §оіісо – готський, варварський) виникає у XII ст. Він існував у межах феодально-релігійної ідеології, був позначений високою художньо-стильовою єдністю, превалюванням вертикальних композицій. Готичний стиль поширений у багатьох країнах Західної Єв-ропи, а його яскравим взірцем вважається Реимський собор (Франція).

Ренесанс (від фр. гепаіххапсе – відродження) – новий на-прям у розвитку мистецтва архітектури. У країнах Західної Європи Ренесанс орієнтувався на відродження античної культури (це і зумови-ло його назву), формував гуманістичну свідомість, намагався гармоній-но поєднувати чуттєве та інтелектуальне у людині, сприяв прогресив-ному розвиткові художньої культури і мистецтва.

Архітектурний Ренесанс був репрезентований передусім такими видатними митцями, як ФІЛІППО БРУНЕЛЛЕСКІ (1377– 1446) – автором архітектурного шедевра цього періоду – капели Пацці; МІКЕЛАНДЖЕЛО БУОНАРРОТІ – творцем все-світньо відомої гробниці папи Юлія II та АНДРЕА ПАЛЛА-

174

РАСТРЕЛЛІ ВАРФОЛОМІЙ

(1700–1771) – видатний російський архітектор, італієць за походженням, син скульптора Растреллі – інтерпретував у своїй творчості естетичні принципи бароко. Розквіт таланту архітектора пов'язаний з 1740–1750 рр. У цей період були створені Зимовий палац, і палац Воронцова у Петербурзі, Великий палац у Петергофі, Єкатерининський палац у Царському Селі, Маріїнський (Царський) та Кловський палаци й Андріївська церква у Києві. Характерними ознаками творчості архітектора були пластич-на виразність форми, широке використання скульптури, пріоритет білого, синього і золо-того кольорів, тяжіння до пишності та ба-гатства декору.

ДІО (1508–1580) – архітектором, який створив велику кількість різноманітних споруд в Італії.

XVII – перша половина XVIII ст. пов'язані з утвердженням абсолютної монархії у багатьох країнах Західної Європи, складними процесами протиборства прогресивних і реакційних тенденцій, що зна-ходили своє відображення у мистецтві архітектури. Стрімкий та яск-равий процес розвитку зображального мистецтва зумовив потребу «удосконалення» професійної освіти, і як наслідок цього в країнах Західної Європи, передусім у Франції, відкриваються академії живо-пису, скульптури та архітектури.

Цікаві пошуки, що відбуваються на зламі XVII–XVIII ст. у ме-жах архітектурного мистецтва, зумовили появу кількох напрямів, серед яких найпоказовішими є бароко, рококо та класицизм.

Бароко (від італ. регоіа Ьагоссо – перлина чудернацької форми) як напрям архітектурного мистецтва вражав своєю помпезністю, ускладненою конструкцією, великою кількістю прикрас, контрастни-ми формами, значною емоційною насиченістю. Він сприяв уславлен-ню і підтримці абсолютизму (Версальський палац у передмісті Парижа) та влади католицької релігії (церква Санта Марія делле Вітторія у Римі).

Яскравим представником бароко у російській архітектурі був В. Растреллі – автор Зимового палацу у Петербурзі, Єкатеринин-ського палацу в Царському Селі та ін.

175

Цей напрям цікаво виявився у культурі і мистецтві України і стимулював виникнення явища «українського бароко». Його блис-кучими взірцями стали Андріївська церква у Києві (архітектор В. Растреллі), собор Різдва у Козельці (архітектори А. Квасов та І. Григорович-Барський), собор Юра (архітектор Б. Меретин) та костьол домініканців (архітектори М. Урбанік та Я. де Вітте) – обидва у Львові, а також Марийський (Царський) та Кловський палаци у Києві (архітектори В. Растреллі та П. Неєлов), палац К. Ро-эумовського в Батурин! (архітектор Ч. Камерон).

Рококо (від фр. госаіііе – раковина) – напрям у західноєвро-пейському мистецтві XVIII ст., що став перехідним етапом від бароко до класицизму. Найяскравіше естетичні принципи рококо виявилися в архітектурі і декоративному мистецтві. Його характерними ознака-ми стали композиційна асиметричність, витонченість, акцентування на білому і золотому кольорах. У межах цього напряму працювали ар-хітектори Ж. М. Оппенор, Г. Ж. Боффран та ін.

Класицизм. У другій половині XVIII ст. розпочинається про-цес поступової трансформації бароко у новий архітектурний на-прям – класицизм, якому притаманні раціоналізм, тяжіння до заверше-них гармонійних форм, монументальність, зрівноваженість композиції.

Класицизм набув значного поширення у країнах Східної Європи, зокрема у Росії та в Україні, і був представлений іменами О. Кокорі-

176

нова (1726–1772) – автора будівлі Академії мистецтв у Петер-бурзі; В. Баженова (1738–1799) – творця Кремлівського палацу;

М. Казакова (1738–1812), за проектами якого були зведені будинок Сенату, що входить до ансамблю Московського Кремля, Пет-ровський палац у Петербурзі та ін.; А. Вороніхіна (1759–1814) – автора Казанського собору в Петербурзі та І. Старова (1745– 1808), найвизначнішими роботами якого є Троїцький собор Алек-сандро-Невської лаври і Таврійський палац у Петербурзі.

Успішно працювали у межах класицизму архітектори А. Ме-ленський (1766–1833), який створив церкву-ротонду на Асколь-довій могилі, та В. Беретті (1781–1842), за проектами якого були зведені університет та інститут шляхетних дівчат у Києві.

Модерн (від фр. тоаегпе – сучасний, новий) виникає як архі-тектурний напрям на зламі XIX–XX ст., коли складна ситуація для майстрів архітектури була пов'язана з пошуками нових прийомів, елемен-тів і конструкцій. Цей напрям відрізнявся підкресленим естетизмом при трактуванні утилітарних деталей, композиційною дисципліною, за-хопленістю романтичними мотивами, поєднанням складних архітектур-них форм з орнаментальним декором, кольоровим панно, використанням нових будівельних матеріалів – металу, бетону та кераміки.

Яскравими взірцями модерну вважаються школа мистецтв у Глазго (архітектор Ч. Р. Макінтош), особняк Рябушинського та

177

ГОРОДЕЦЬКИИ ВЛАДИСЛАВ ВЛАДИСЛАВОВИЧ

У863–1930) – видатний український архітектор. Його художній доробок є яскравим взірцем поліспрямованості в ар-хітектурі. У процесі створення Державного музею українського об-разотворчого мистецтва він спирався на естетичні засади неокласи-цизму; так званий «будинок Городецького». або «будинок з химера-ми», було створено у