Мистецтво відображає навіть тоді, коли воно бере в основу міфологічні чи релігійні сюжети, не кажучи вже про звернення його до фактів історії та реального життя, де воно весь час експериментує: як поведе себе герой у тій чи іншій запропонованій ситуації. Сама природа мистецтва ігрова, зображення в ньому мають ігровий характер не лише тоді, коли сам експеримент ситуацій запрограмований. Назвемо для прикладу художній фільм Л. Андерсона «її...» («Якщо...»). «Якщо» присутнє й у фільмах А. Ку-росави «Жити», Л. Шепітько «Сходження», у фантастичному фільмі-попередженні X. Райнля «Спогад про майбутнє». В мистецтві відображається вірогідне-можливе, а тому катарсистичне випередження стає естетичною (ідеальною) реальністю. Зображувати мистецтво може вимисел і уяву, тоді як наслідувати – лише реальні речі, природу, хоч, звичайно, воно не обмежується лише зовнішньою схожістю.

Категорія відображення еволюціонувала у співвідношенні з мистецтвом, розширився і збагатився її зміст. Коли ми говоримо про «мислення» кібернетичної машини, то маємо на увазі фактично зовнішню метафору механізмів дії людського розуму. Так само мистецтво: не обмежуючи себе функцією схожостей з видимим світом, воно творить естетично упорядковану іншу реальність, залишаючи за собою неодмінність чуттєвості художньої мови, інтелект пам'яті, образно-асоціативну метафоричність. Світ природи для мистецтва з його космізмом і глибинніс-тю гармонії внутрішніх структур – це і світ ноосфери, людської культури в складній системі зв'язків соціальної, етнічної, етичної, історичної змінюваності світовідношень і усвідомлення себе як творця власної свободи.

Досвід мистецтва, який маємо на сьогодні, потребує уточнення уявлень про найголовніші його відображуваль-ні принципи. Звичайно, остаточні висновки з цього приводу будуть зроблені в майбутньому. А що ж до існуючих концепцій в поглядах на мистецтво у його відношенні з проблемою відображувальності, то тут не може бути однозначної відповіді. В усякому разі навряд чи можна прийняти все беззастережно. Естетичні теорії в їхній філософській основі світоглядні, концептуальні. І все ж не можна обійти увагою погляду на цю проблему сучасного авторитетного дослідника в сфері герменевтики Г.-Г. Га-дамера, одна із тез якого стверджує: «В кінцевому підсумку зовсім не має значення, працює художник або скульптор в предметній чи непредметній манері». В більш розгорнутому аспекті сутність його концепції торкається розуміння предмета відображення, мімезису. Важливо одне, вважає автор, чи зустрічає нас в них упорядковуюча духовна енергія, або ж вони просто нагадують нам про той чи інший зміст нашої культури, а то навіть про того чи іншого художника минулого. У цьому полягає справжня вимога до художньої вартості твору. «І якщо те, що зображено в творові,– читаємо в його праці з естетики,– чи те, в якості чого воно виступає, піднімається до нової оформленої визначеності, до нового крихітного космосу, до нової цільності схопленого, об'єднаного і упорядкованого в ньому буття, то це – мистецтво, незалежно від того, говорять в ньому зміст нашої культури, знайомі образи нашого оточення, чи в ньому не представлено нічого, крім нової німоти і разом з тим прадавньої близькості чистих піфагорійських начертальних і кольорових гармоній» н.

Антиентроп.ійна, упорядковуюча і гармонізуюча сила мистецтва в історичному часі і космічному просторі не виключає звернення до категорії мімезису в її традиційному, водночас надзвичайно широкому сучасному прочитанні як синоніму перетворювально-гармонізуючої сутності відображення в мистецтві. «Так що при необхідності,– вважає Г.-Г. Гадамер,– сформулювати універсальну естетичну категорію, яка б включала в себе розгорнуті вище категорії вираження, наслідування і знаку, я міг би опертися на стародавніше поняття мімезису, яке передбачає представлення лише порядку, і нічого іншого. Засвідчення порядку – ось, очевидно, те, що одвічно і завжди значиме; і кожний справжній твір мистецтва навіть в нашому світі, який все більше міняється в напрямі уні-формності і серійності, свідчить про духовну упорядковуючу силу, яка становить дійсне начало нашого життя» 13.

Відображаючи, наслідуючи і виражаючи своєю образною системою суще в ноосфері, мистецтво упорядковує духовну енергію людства, знаходячи паралелі із законами творення й гармонії в самій же природі. Якими б не були винайдені у мистецтві способи наслідування, вдавання, гри, утопій та ілюзій споглядання заради їх власної цінності – в кінцевому підсумку присутня олюдненість космосу, якою є рух, культура і життя. Зображення в мистецтві – настільки ж сучасна проблема, як і прадавня. Викликає захоплений подив феномен естетичної свідомості, відображений в пам'ятках Трипільської культури. Міфологічне світосприймання давніх землеробів, своєрідне розуміння будови Всесвіту, ідея безкінечності плину часу, руху Сонця та зображення Людини у навколишньому просторі зримо відкривається в мистецтві Трипілля.

Список використаної літератури:

Редакція літератури з історії, права, економіки Редактори: П.М.Гвоздецький, Н.М.Шевченко Левчук Л. Т. та ін.

Естетика: Підручник / Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. – К.: Вища шк., 2000.