Реферат на тему:

Мистецтво стародавнього світу

Розвиток культури безпосередньо пов'язаний з процесами розвою продуктивного виробництва, матеріальним і духовним розшаруванням суспільства, освоєнням нових культурних надбань. У середині IV тисячоліття до н. е. активізація людського поступу призвела до виникнення цивілізацій. Найдавніші з них (країни Сходу, антична Греція, Рим) характеризуються зрослим масштабом і обсягом художнього виробництва, тенденцією до виділення мистецтва у самостійну форму діяльності. З покоління в покоління вдосконалювалася художня майстерність. Життя панівних верств завдяки використанню праці рядових общинників та рабів ставало дедалі вільнішим, а отже, сприяло розвиткові художніх можливостей і потреб. Розширення торгівлі й обміну спонукало до культурного і художнього запозичення.

Навіть у межах однієї епохи подибуємо значну кількість культурно-етнічних і стилістичних форм мистецтва. Розвиваючись по висхідній, дедалі помітніше відходячи від практичних потреб життя, мистецтво неухильно йшло до чітко окресленої диференціації. Вже найдавніші цивілізації Сходу дають нам чудові зразки художньої обробки міфа, героїчного епосу, повчальної літератури; античні приводять до класичного диференціювання літератури на мистецтво драматичне, лірику, прозаїчне оповідання.

Давньосхідне мистецтво представляють два відособлених регіони – Близький та Далекий Схід, кожний з яких мав свою культуру. Контакти між ними були досить слабкими, почалися вони порівняно пізно, коли деякі з давніх цивілізацій, такі, наприклад, як Вавилон і Єгипет, вже практично вичерпали себе.

Близьким Сходом умовно називають землі між Каспійським, Чорним і Середземним морями, з одного боку, та Індійським океаном, з другого, а також суміжні землі Північної Африки. Саме країни цього регіону, передусім цивілізації Стародавнього Єгипту та Месопотамії, мали генетичний зв'язок з античними Грецією і Римом, які, в свою чергу, зумовили своєрідність європейської цивілізації. Нинішній поділ культур на Східну і Західну пов'язаний головним чином з відносно ізольованим розвитком культури Далекого Сходу.

Відмінність давньосхідних суспільств від античних значною мірою полягає в тому, що вони були більш застиглими, консервативними у своєму розвиткові, довше і ретельніше зберігали пережитки первіснообщинного ладу та відповідну йому ідеологію, яка проявлялася передусім у релігії. Вся культура давньосхідних суспільств тісно пов'язувалась з релігією, і мистецтво обслуговувало саме її потреби. Архітектура, скульптура і живопис підпорядковувались освяченим нею канонам. Та оскільки релігія за своєю суттю консервативна, то мистецтво багатьох країн протягом довгих століть лишалося майже незмінним.

Давньосхідне мистецтво об'єднує в собі ряд загальних рис. Це насамперед прагнення до реалізму при збереженні умовності, площинності зображень, обмеженості кольорової гами (лише локальні тони, невміння передавати світотінь і перспективу), це також вірність нерозривному зв'язку з культом.

Дві найдавніші великі цивілізації Близького Сходу, що виникли у долинах Нілу, Тигру і Євфрату, зі своєю удивовиж розвиненою культурою та мистецтвом не могли не впливати на країни, що їх оточували. Адже саме тут з'явилися перші монументальні споруди – піраміди і зі-ккурати, храми і палаци, колони і обеліски, портретні статуї і розписи. Про ці диво-витвори слава ширилася на Закавказзя й Іран, Малу Азію і Сирію, Аравію і Африку... А цінителі і майстри мистецтва є усюди. Поєднуючи творчі досягнення сусідів зі своїми культурними надбаннями, вони створили новий, синкретичний стиль.

Найдавніші цивілізації Месопотамії Аккад і Шумер лишили людству значні пам'ятки архітектури – храми. Будувалися вони з сирцевої цегли на пагорбах, що оберігало їх від руйнівних повеней. Храми споруджувалися на високих платформах, до яких з двох боків вели сходи. Святилище храму мало здебільшого прямокутну, іноді й овальну форми, було зсунуте на край платформи, утворюючи таким чином відкритий внутрішній двір. У святилищі встановлювалась статуя божества, якому присвячувався храм. Згодом з'явився інший тип храму, так званий зіккурат, який встановлювався на кількох платформах.

З середини III тисячоліття до н. е. правителі Месопотамії почали будувати собі палаци з багатьма внутрішніми дворами та окремою зовнішньою кріпосною стіною, яка мала захищати палац не тільки від ворогів, а й від жителів міста. Винятково сирцеве будівництво значною мірою зумовило особливості архітектурної форми: прості кубічні об'єми, відсутність криволінійних елементів, рідке застосування окремо зведеної опори-колони, вертикальне членування площини стіни... На відміну від архітектури образотворче мистецтво було набагато різноманітнішим з точки зору форми, композиції, стилю. В цьому переконує велика кількість пам'яток, знайдених в Уруці. Це, зокрема, кам'яний посуд з рельєфними зображеннями, численні кам'яні печатки, скульптурні фігурки тварин, стела із зображенням полювання і, нарешті, скульптурна голова богині – покровительки міста.

У II тисячолітті до н. е. культурна ситуація на Близькому Сході різко змінилася. З'явилися нові держави, старі центри цивілізації поступово втратили своє домінуюче становище щодо периферії. Склалися три великі територіально-культурні зони, в яких і надалі продовжувався розвиток давньосхідного мистецтва. Зонами цими стали: ареал вавилоно-еламської культури, де переважали традиції шумерської цивілізації з рисами міської культури; хетто-хуритський ареал, або «культура гірських народів», яка поєднала місцеві традиції з тенденцією культурного запозичення; присередньоземноморський ареал (передусім фінікійсько-палестинське коло народів), який характеризувався своєю «міжнародністю» та еклектичністю. Розвиток культур II тисячоліття проходив тут під знаком набагато тісніших контактів, зв'язків і взаємовпливів. Широкого розвитку набула писемність, дуже розповсюдженою стала художня обробка бронзи. В основу пошуку художників було покладено сферу композиції, завдяки чому помітно активізувався розвиток мистецтва. Жорсткого канону так і не виникло. Навіть за умов стійкої традиції етнічна строкатість і тісний зв'язок між містами так чи інакше звільняли мистецтво від абсолютизації канону.

Початок І тисячоліття до н. е. ознаменувався створенням на Близькому Сході великих імперій: Ассирії, Хеттської держави, Урарту, Нового Вавилона, Ірану